Підприємництво в сучасній економічній системі

План

1. Поняття “підприємець”та “підприєництво”

2. Функції та умови існування

3. Організація підприєницької діяльності

4. Фонди підприємств

5. Висновок

Народне господарство будь-якої країни – це складна економічна система в якій виділяють різні сфери, галузі, підприємства та їх філіали, де працюють мільйони робітників десятків тисяч професій. Економічна система це сукупність усіх видів економічної діяльності та відносин між людьми у процесі їх взаємодії, спрямована на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності, відповідно до мети суспільства. Вихідною ланкою економіки є підприєм­ства (фірми). Саме вони вирішують пробле­му створення сотень і тисяч видів товарів і послуг для задоволення потреб членів сус­пільства. Ефективна діяльність підпри­ємств визначальною мірою залежить від знань, організаторських здібностей та ініціативи підприємців. Умовами діяльності підприємств і під­приємців є наявність таких чинників, як інтелектуальний, речовий (фізичний) і при­родний капітал. Результат підприємниць­кої діяльності виявляється у створенні но­вих благ і якостей.

ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМЕЦЬ» та «ПІДПРИЄМНИЦТВО»

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обо­в'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридич­них, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шля­хом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як осо­бистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результа­ти праці, зробити їх надбанням суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є рушієм його поступу.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у госпо­дарську діяльність, а не на власні потреби.

ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається че­рез його основні функції: творчу, відтворювальну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів ви­робництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розви­вається у певному соціально-економічному та історичному середо­вищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови. Розрізнюють такі передумови підприємництва: економічні, політичні, психологічні, юридичні.

Передумови підприємництва

Економічні норсіумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприєм­ницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішен­ня про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарсь­ких контрагентів. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація влас­ності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законо­давстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права І повну свободу, не допускати втру­чання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має пси­хологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприєм­ництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскіль­ки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фун­дамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них на­лежить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснен­ня підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір поста­чальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­сення платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СУБ'ЄКТИ, ОБ'ЄКТИ І ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у пра­воздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використо­вується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприєм­ницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залучен­ням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загаль­ними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єк­том ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим осо­бам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам дер­жавної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогаше­ну судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у спо­живанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (вироб­ництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва: Індивідуальне, сімейне, інноваційне, приватне (або партнерське), акціонерне, орендне, колективне.

Види підприємництва за формами власності та організації

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної осо­би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у кори­стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до­бі ходів та розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі­ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо­рація.

Фонди підприємств

Виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. Саме вони є матеріальною основою фондів. Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає основа. Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства. Без неї немає основ­ної ланки національного господарства. Без неї немає і власності, тому що спочатку потрібний об'єкт привласнення.

Деякі економісти замість поняття «фонди» вживають поняття «капітал». Обидві категорії мають право на існування, тим більше, що вони не є тотожними.

Слід зазначити, що не кожний капітал набуває форми фондів. Де­які економісти до поняття «капітал» включають не тільки матеріальні предмети, а й нематеріальні елементи, такі як людські здібності, ос­віту. Іноді капітал пов'язують лише з грошовою формою існування, з сумою грошей.

Можна погодитись з тими вченими, котрі розглядають капітал у матеріалізованому вигляді, тобто у вигляді будівель, споруд, верстатів, машин, устаткування, сировини, комплектуючих деталей, що функ­ціонують у процесі виробництва (А. Сміт, Дж. С. Мілль та ін.). При цьому такому капіталу дають назви «основний капітал» (засоби праці) і «оборотний капітал» (предмети праці).

В умовах змішаної економіки і визнання багатоукладності не можна всі засоби виробництва вважати капіталом. Виходить, що дрібного виробника (кустаря або селянина, шевця або кравця), який використовує власну працю, має капітал, можна віднести до капі­талістів. Так можна дійти висновку, що всі, хто має засоби вироб­ництва, є капіталістами. Тоді виникає питання, що таке змішана еко­номіка? Чи існує вона? Насправді ж засоби виробництва стають капіталом тоді, коли використання їх пов'язане з залученням найманої праці. Це основна риса капіталістичного укладу.

Отже, не всі засоби виробництва є капіталом. Однак усі засоби виробництва можна розглядати як фонди підприємства.

Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і грошові ресурси, які потрібні для відновлення спо­житих засобів і предметів праці, виплати заробітної плати тощо.

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)

Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні фонди поділяються на основні та оборотні. З допомо­гою саме цих фондів виробляється продукція (послуги). Фонди обігу — це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями продукція, кош­ти на рахунку підприємства, які необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати. Фонди обігу не входять до про­дуктивних фондів: вони не беруть участі в процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це пов'язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче при­значення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалі­зації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фон­ди обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення.

Фонди невиробничого призначення також поділяють на основні та оборотні.

Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами перено­сить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

Досвід показує, що ефективність виробництва значною мірою залежить від технічного рівня основних фондів, їхнього своєчасного оновлення з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відпо­відальність підприємця. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та порядності, дотриманню слова, збе­реженню комерційної таємниці. Етика підприємця — невід'ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона зако­нодавче забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від об­раних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінан­сових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, сво­боду конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприєм­ницької діяльності.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічно­го життя і виявляється як економічна категорія, метод господарю­вання, тип економічного мислення.

Використана література:

1. Підприємництво в запитаннях і відповідях. – Харків, 2002.

2. Основи економічної теорії. Підручник. – Київ, 2001.

3. Економічна теорія. С.В. Мачерний (Підручник) – Київ.2001