Міжнародні природні ресурси, міжнародне співробітництво в галузі охорони природи, екологобезпечні впровадження у країнах світу

Вступ

У технологічного суспільства є два шляхи розвитку. Перший — чекати, поки катастрофічні невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани. Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа.

М. Ганді

видатний індійський філософ і політик

На початку XXI сторіччя, коли людство пережи­ває надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної кризи й необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

• безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі (екологіч­ної конверсії) в планетарному масштабі;

• на базі цього — здійснення контролю за зростанням народона­селення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

• збереження біорізноманітності, відновлення природних ресур­сів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

• реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й само­обмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державами й, зрештою, людською спільнотою;

• впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і техноло­гій виробництва енергії, промислових і продовольчих товарів, які завдають найменшої школи довкіллю (тобтотаких, щовиробляють найменшу кількість відходів і забруднень);

• розроблення та ефективне впровадження нових технологій пе­реробки відходів (особливо синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

1. Міжнародні природні ресурси

Природоохоронні проблеми не знають національних кордонів. Через кордо­ни держав повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруд­нюючих речовин, зокрема сірчистий ангідрид — джерело кислотних дотів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав, також є джерелами перекидання забруднень з однієї країни в іншу. Промислова або інша діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою виливає на стан приро­ди: захворювання лісів, забруднення морів тощо. Широке використання в промисловості та в побуті фреонів руйнує озоновий шар всієї планети. Виру­бування лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалювання органічного палива є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуглекислого газу, а в перспективі — зниження вмісту кисню, що може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні наслідки. При цьому страждають не лише винуватці цих змін, але й усе населення Землі.

Таким чином, екологічні проблеми є міжнародними і вимагають міжна­родного співробітництва.

Переважна більшість природних ресурсів, таких як вода, корисні копа­лини, ліс, тепло, опади тощо, розподіляється вкрай нерівномірно, і без взає­мовигідного обміну ними жодна країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально розвиватися.

Крім національних ресурсів, котрі повністю знаходяться під сувереніте­том тієї чи іншої країни, існують багатонаціональні ресурси, тобто ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин та птахів, внутрішніх морів та озер, на берегах котрих мешкають народи різних країн.

Існує також багато міжнародних природних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільними. Це, насамперед, ресурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного по­вітря, Антарктиди та космосу. Особливо велике значення для людства мають ресурси Світового океану як сукупність океанів та пов'язаних з ними морів.

Значення Світового океану величезне і невпинно зростає в зв'язку з виснаженням природних ресурсів суші. Світовий океан формує клімат плане­ти, є джерелом атмосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмосфері. Внаслідок життєдіяльності океанських рослинних організмів, переважно фітопланктону (сукупність рослин, завислих в повітрі, як прави­ло, мікроскопічних водоростей), утворюється понад 50 % кисню. Риба та інші морські істоти складають 1 % продовольства, що споживається людством.

Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та континен­ти, він забезпечує чудові умови для відпочинку та туризму.

З кожним роком поширюється видобуток корисних копалин, зокрема нафти, сірки, золота, з дна шельфової зони. Є можливість видобувати фос­форити, кам'яне вугілля та інші ресурси.

З плином часу буде зростати значення Світового океануяк сховища води, використовуваної для санітарно-гігієнічних та виробничих потреб після опріснення, а також джерела енергії. Приливи та відливи, різниця темпера­тур на поверхні та в глибині океану в екваторіальній зоні, морські течії та хвилі — це нескінченне джерело відносно чистої енергії, котра, однак, за існуючих технологій є ще дорогою.

Вода містить понад 60 хімічних елементів, але більшість з них — малої концентрації, що робить поки що економічно нерентабельним їхній видобу­ток, та коли ці елементи вичерпаються на суші, доведеться розпочинати видобування морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах. Наприклад, у водоростях накопичуються залізо та йод, в кістках риб — сви­нець, цинк, мідь тощо.

Нині третина кухонної солі, що видобувається у всьому світі, отримуєть­ся з морської води. З неї видобувають також бром, магній. Якщо ж вчені зможуть знайти економічно прийнятні способи розробки марганцевих конк­рецій (мінеральних утворень у вигляді грудок круглої форми, поширених на дні океану і котрі містять, крім марганцю, ряд інших металів), то загроза сировинного голоду буде відсунута на декілька тисячоліть.

Значні багатства містяться в надрах Антарктиди, однак важливіше збе­регти її у недоторканому вигляді для наукових досліджень вченими всіх країн.

Можна передбачити,що в майбутньому все більш широко будуть вико­ристовуватися не лише енергетичні, але й матеріальні ресурси космосу, зо­крема Місяця, астероїдів, метеоритів тощо. Проте всі ці океанські, космічні та інші широкомасштабні проекти можуть бути перетворені в життя лише за умови розв'язання енергетичної проблеми, пов'язаної з необхідністю попе­редження теплової кризи та порушення екологічної рівноваги в біосфері.

2. Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей. Їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством. Та й розвідка, раціональний видобуток і використання невідновлюваних ресурсів, охорона та відтворення відновлюваних ресурсів, в міру їх вичерпання та забруднення все більше будуть перетворюватися з внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання.

Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, об­ладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. Багатьом країнам є чому вчитися одній в одної.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і пташок, адже для біогеоценозів не існує державних кордонів. Внаслідок цього виникає багато проблем, коли тварини, котрі зна­ходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої.

Це проблема не лише екологічна, але й економічна, оскільки виходить, що країна-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї­на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Внаслідок цього зростає і політична напруженість у стосунках між країнами. Вирішити конфлікт можна прийняттям відпо­відної двосторонньої угоди.

Часто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, в так званих економічних зонах тих чи інших країн. В 60-х роках прибережні країни стали встановлювати, крім територіальних вод (12 миль від берега), що зна­ходяться під повним державним суверенітетом, ще й 200-мильну економічну зону з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком біологічних ре­сурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто допустиму кількість улову.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітниц­тва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсо­лютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. Навіть у пінгвінів Антарк­тиди в печінці виявлено ДДТ - дуже стійку отруту, майже всюди заборонену для використання.

У навколоземному просторіза останні роки різко зросла кількість відходів земного походження — контейнерів зі сміттям, відпрацьованих космічних апаратів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі астрономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних польотів.

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. За деякими розрахунками виходить, що американському апарату багаторазового викори­стання "Спейс ІІІаттл", котрий працює на твердому паливі, достатньо кількасот разів за 4—5 років полетіти в космос, щоб озоновий шар повністю зник. Найбільш екологічно чистою з усіх космічних засобів є російська ракета-носій "Енергія", пальним якої є кисень, вуглеводневе пальне та водень. Вона в декілька тисяч разів слабше впливає па озоновий шар, ніж "Спейс ІІІаттл".

Внаслідок вивчення Місяця та навколомісячного простору за допомогою американських космічних кораблів "Аполлон" сталося забруднення місячної атмосфери вихлопними газами, їхня маса стала дорівнювати масі місячної атмо­сфери (близько 10 т), тобто можна стверджувати, що утворився новий атмо­сферний шар. Безумовно, таке втручання в розвиток планет таїхніх супут­ників може мати найнесподіваніші наслідки в майбутньому.

Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану наф­тою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, кон­тейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боє-зарядами атомних підводних човнів.

Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної (існу­ють проекти навмисного знищення озонового шару над територією ворога) воєн. Кожна з цих воєн може викликати невідворотні екологічні зміни.

Таким чином, зростаючий вилив людської діяльності на довкілля ви­кликає небажані зміни в природному середовищі: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. А порушення екологічної рівноваги завдає величезної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпе­чували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли 6 збереженню екологічної рівноваги.

Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співро­бітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Форма­ми такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охо­рони природи; укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій ("зелених" та "екологістів").

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільневикористан­ня і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в га­лузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збере­ження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.

Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяль­ності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалі­зовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 р, котра координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з пи­тань освіти, науки і культури), ВООЗ ( Всесвітня організація охорони здоро­в'я), ЄЕК (Європейська економічна комісія), ММО (Міжнародна морська орга­нізація), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля прово­дить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники гро­мадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактив­ного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжна­родних форумів — Стокгольмської конференції ООП з навколишнього сере­довища (1972 рік), день відкриття якої — 5 червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Мос­ква, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕІІ разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного гло­бального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на озоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосфер-них заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище, Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особ­ливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — "Порядокден­ний на XXI століття" — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспіль­ства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природно­му середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами — з іншої.

Таким чином, екологічна проблематика всечастіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд Украї­ни" від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпат­ський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання уго­ди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення між­народного біосферного заповідника "Східні Карпати".

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природно­го середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних при­родоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічно­го лиха.

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

3. Екологобезпечні впровадження у країнах світу.

У найближчі 20—30 років на людство очікують величезні труд­нощі, та є надія, що вони будуть подолані: вже робляться перші спроби запобігти розростанню екологічної кризи, з'являється перший позитивний досвід реалізації пової екологічної політики, дедалі більше країн переводять проблему охорони природи, збереження біосфери до рангу найпріоритетніших, актуальних, таких, що потребують вирішення. Приклад цього — сплеск при­родоохоронної активності в усьому світі за останні 20 років — від вражаючих доповідей Римського клубу й доленосних міжнарод­них екологічних форумів до вироблення десятків локальних, регіональних і міжнародних програм збереження й відновлення природних ресурсів, ландшафтів, територій та акваторій, розвит­ку екологічного виховання та освіти, поява численних екологіч­них матеріалів у засобах масової інформації, виникнення сотень «зелених» рухів та організацій у всіх куточках світу.

З 1990 р. в багатьох країнах світу (з 1991 р. - в Україні) ухва­люються нові закони про охорону навколишнього природного середовища, жорсткішає контроль за дотриманням природоохо­ронного законодавства.

У результаті в усьому світі дедалі ширше впроваджуються ефективні маловідходні технології, оборотне водопостачання, розвиваються альтернативні види енергетики (насамперед вітро­ва, геліо- та біоенергетика в США, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Італії, Швеції, Японії, Китаї).

Чимдалі більше людей переходять на користування невели­кими, економічними автомобілями, на спорудження житлових будинків нових конструкцій (зі значно меншими втратами тепла, з обігріванням за допомогою сонячних колекторів тощо).

· У Нігерії, Китаї, Австралії, Центральній Америці, інших країнах і регіонах останніми роками завдяки зусиллям „зелених” висаджено сотні мільйонів паркових і лісових дерев. У десятки разів чистішими стали води Рейну, Одеру, Ельби, в них відроди­лася риба.

· В Японії розроблені й упроваджуються нові стандарти здоров'я та найжорсткіші в світі вимоги до якості води. Тим, хто потерпів під забруднень, обов'язково виплачуються належні компенсації.

· У Великій Британії діє система повторних екологічних екс­пертиз, аналізується динаміка забруднень будь-якими об'єктами, що дає змогу практично цілком уникати помилок під час таких експертиз.

· Екологічна політика Швеції зорієнтована на розвиток тільки екологічно чистих виробничо-технологічних процесів та обладнання (автомобільний концерн «Вольво» ще в 1990 р. розробив прекрасний варіант нового екологічно чистого автомобіля XXI сторіччя).

· У Франції виникло нове соціальне поняття «якість життя»: замість соціально-економічннх показників рівня життя (вони дуже приблизно визначались обсягами валового національного продукту на душу населення) введено новий узагальнювальний індекс, за допомогою якого враховуються густота населення на 1 км2, розміщення й ступінь екологічної небезпеки промислових та аграрних комплексів, забезпеченість природними ресурсами, а також стан довкілля.

Висновок

Отже, новий підхід сучасної екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-економічних.