Санітарні вимоги до одержання, транспортування і зберігання води очищеної та води для ін’єкцій в умовах аптеки

ПЛАН

1. Санітарні вимоги до одержання і зберігання води в аптеках, способи очищення і знезаражування води

2. Територіальні аспекти антропогенного забруднення

Список використаної літератури

1. Санітарні вимоги до одержання і зберігання води в аптеках, способи очищення і знезаражування води

Підготовка води при виробництві (виготовленні) лікарських засобів повинна здійснюватися у відповідності до вимог ДФУ (доповнення 1) до води очищеної та води для ін'єкцій:

Воду очищену слід одержувати з питної води, використовувати свіжоприготованою або протягом трьох діб з моменту її одержання за умови зберігання у закритих ємностях, які виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води і захищають її від сторонніх часток і мікробіологічних забруднень.

Воду для ін'єкцій одержують із води питної або води очищеної шляхом дистиляції на обладнанні, частини якого, що контактують із водою, виготовлені з нейтрального скла, кварцу або підхожого металу (ДФУ( доповнення 1)). Вона повинна відповідати всім вимогам, які пред'являються до води очищеної, та не містити пірогенів. Її слід використовувати свіжоприготовленою або зберігати при відповідній температурі, але не більше 24 годин, у закритих ємностях, які виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води і захищають її від механічних включень та мікробіологічних забруднень.

Для приготування внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів, ін'єкційних лікарських засобів в асептичних умовах необхідно використовувати стерильну воду для ін'єкцій.

Вода очищена кожного дня (з кожного балона, а при поданні води трубопроводом - на кожному робочому місці); вода, призначена для виробництва парентеральних лікарських засобів, лікарських засобів для немовлят, офтальмологічних та інших неін'єкційних лікарських засобів, до яких ставляться вимоги щодо стерильності, перевіряється за всіма показниками відповідно до ДФУ. Результати аналізів заносяться до відповідного журналу. Вода для ін'єкцій повинна витримувати випробування на бактеріальні ендотоксини відповідно до вимог ДФУ.

Залежно від напрямку руху води, відстійники бувають гори­зонтальними і вертикальними. Відстійники - це великі резервуари глибиною декілька метрів, в яких вода протягом 4-8 годин з дуже малою швидкістю рухається від входу до виходу. За цей час найбільші частинки встигають осісти на дно.

Після відстоювання воду фільтрують. Фільтра - це залізобе­тонні резервуари з подвійним дном: нижнім суцільним і верхнім дірчастим. Між ними утворюється дренажний простір, в який по­трапляє профільтрована вода. На верхнє дно спочатку вкладають підтримувальний шар щебеню і гравію, на нього — фільтрувальний шар піску, на який подається вода. Профільтрована вода збираєть­ся на нижньому дні фільтра. Швидкість фільтрації - 0,25-0,35 см/год.

Фільтри добре очищають воду лише після дозрівання так званої біологічної плівки. Біологічна плівка утворюється на поверхні піску із затриманих завислих частинок, водного планктону (водоростей живих організмів), в тому числі бактерій. При цьому роз­міри пор між піщинками на­стільки зменшуються, що на поверхні фільтра затриму­ються не тільки найдрібніші частинки, а навіть яйця гель­мінтів і до 90-92 % бактерій. Через кожних 30-60 діб фільтри очищають. При цьо­му видаляють 2-3 см верхньо­го, найбільш забрудненого шару піску.

На потужних станціях воду очищають за іншою схемою. Для прискорення процесу осідання змулених частинок і гумінових речо­вин, які надають воді каламутності й забарвлення, проводять коагуляцію вода. Коагуляція води досягається завдяки внесенню у воду хімічних реагентів - коагулянтів (А12(504)3 РеС13, Ре30, тощо). Ма­ючи позитивний електричний заряд, коагулянти адсорбують нега­тивно заряджену суспензію мікробів і дрібні частки органічних та неорганічних речовин, що знаходяться у воді. При цьому утворюються пластівці, що осідають. У процесі осідання вони захоплюють із собою навдрібніші частинки мулу, мікроби і колоїдні гумінові речовини. Внаслідок коагуляції та відстоювання з води осідає також понад 95 % яєць гельмінтів. Значно полегшують і прискорюють процеси коагуля­ції флокулянти, такі як поліакриламід, активована кремнієва кислота,

Після коагуляції значно швидше очищається вода на швидких фільтрах. Вони пропускають шар води 5-8 м за годину (в 50 разів більше, ніж повільні), але забиваються швидше. Тому їх необхідно 1-2 рази на добу очищати від осаду. Промивають фільтр під тиском, пускаючи воду в зворотному напрямку, тим самим змиваючи осад з поверхні фільтра.

Зараз у водопровідній практиці використовують освітлювач, в якому вода проходить через шар завислого осаду коагулянта. У результаті цього пластівці коагулянта збільшуються і затримують частинки, що створюють каламуть. Таким чином, шар завислих пластівців є свого роду фільтром, через який проходить вода. Про­цес очистки води при цьому відбувається набагато інтенсивніше і з меншими витратами коагулянта, ніж звичайно.

При необхідності воду піддають спеціальним методам оброб­ки. Якщо у воді є гази, які надають їй вираженого неприємного запаху, наприклад сірководень, воду дегазують, тобто звільняють від розчиненого газу. Є випадки, коли вода містить підвищену кількість солей, які надають їй неприємного присмаку і роблять непридатною до вживання. Високомінералїзовані води необхідно демінералізувати. Це проводять шляхом дистилювання, електролі­зу, зворотного осмосу, екстракції, іонного обміну з використанням різного типу опріснювального устаткування.

Якщо вода містить підвищену кількість радіоактивних речо­вин - її дезактивують, пропускаючи через іонообмінні фільтри. При необхідності воду дефторують або фторують, зменшуючи чи збільшу­ючи кількість фтору у воді. Спеціальні методи обробки покращують якість води і тим самим роблять її придатною для вживання людьми.

ВищеперерахованІ способи очистки води ніколи повністю не звільняють воду від мікроорганізмів. Цього можна досягти лише за рахунок реагентних, безреагентних і термічних методів знезаражу­вання води. До реагентних методів відносять хлорування, озону­вання й обробку води іонами срібла. До другої групи — обробку води ультрафіолетовим, гамма-промінням і ультразвуком. До терміч­них — кип'ятіння і стерилізацію води.

Відносна дешевизна, нескладне обладнання і надійність дії зро­били хлорування води визнаним методом знезаражування води на водогонах усього світу. Хлорування води - найбільше відкриття в медицині XX століття. Воно врятувало життя багатьом мільйонам людей, зупинило розповсюдження кишкових інфекцій у містах. З цією метою використовують різні хлоровмісні реагенти.

Газоподібний хлор зберігають у зрідженому стані в сталевих балонах по 25-30 кг. Хлор знаходиться під тиском 6-7 кПа (зтм).

Хлорування газоподібним хлором проводять переважно на потуж­них водогінних станціях з використанням різного типу хлораторів.

Широко використовують хлорне вапно. Його можна застосо­вувати для знезаражування невеликої кількості води та на невели­ких водогонах. Свіже заводське хлорне вапно містить близько 36 % активного хлору. При зберіганні воно втрачає хлор. Щоб цей про­цес відбувався якомога повільніше, хлорне вапно необхідно зберіга­ти в герметично закритому посуді чи в поліетиленових мішках у прохолодному, сухому і темному приміщенні. У такому випадку вміст активного хлору складає приблизно 25 %. Для хлорування води використовують вапно з вмістом хлору не менше 20 %. Якщо вміст хлору менший, то таке хлорне вапно можна застосовувати тільки для обробки убиралень, помийних ям, місць зберігання сміття та інших покидьків.

Гіпохлорит кальцію - білий порошок, який містить до 60 % активного хлору. Він більш стійкий до впливу факторів довкілля, ніж хлорне вапно.

Хлораміни - органічні сполуки (хлорамін Т, дихлорамін Т, хлорамін В), похідні аміаку (МН3), в якого один атом водню заміне­ний на органічний радикал, а один чи два - на хлор. Вони містять приблизно .20 % активного хлору і використовуються для знезара­жування індивідуальних запасів води. Неорганічні хлораміни мо­жуть утворюватися безпосередньо у воді після введення аміаку чи солей амонію і хлору.

Бактерицидна дія хлору полягає в тому, що у воді при наяв­ності хлору утворюється досить нестійка хлорнуватиста кислота (НОСІ), яка швидко розкладається на гіпохлоритний іон (ОСІ)" і водень (Н+). Гіпохлоритний іон, у свою чергу, розкладається на атомарний кисень і хлор. Бактерицидна дія визначається в основ­ному концентрацією хлорнуватистої кислоти і трохи менше - гіпохлорит-іоном. Невеликий розрив молекули та електрична ней­тральність дозволяють хлорнуватистій кислоті перейти через бак­теріальну оболонку клітини й окислити ферменти, що регулюють процеси розмноження клітини.

Організація хлорування води на водопроводах складається з таких етапів: а) управління апаратурою для рідкого хлору або ус­таткуванням для розчинення хлорного вапна; б) дозування хлору;

в) змішування хлору з водою; г) витримування контакту хлору з водою протягом певного часу.

Для успішного знезаражування води хлором необхідні: а) мак­симальне звільнення води від завислих часток, що захищають мікро­організми від поверхневої дії хлору; б) введення достатньої кількості хлору; в) повне і швидке перемішування хлору із всією масою води;

г) для прояву бактерицидної дії препарату повинен бути контакт води з хлором не менше 30 хвилин.

У процесі знезаражування води хлор взаємодіє не тільки з мікробами, а й з органічними речовинами І деякими недоокислени-ми неорганічними солями, що містяться у воді. Тому під час хлору­вання води дуже важливо правильно вибирати дозу хлору, необхі­дну для надійного знезаражування. Доза хлору повинна бути та­кою, щоб після знезаражування у воді залишилося 0,3-0,5 мт/дм3 залишкового хлору. Ця кількість хлору, з одного боку, свідчить про надійність знезаражування, а з іншого — не погіршує органолептич­них властивостей води і не є шкідливою для здоров'я.

Орієнтовно дозу хлору для різних джерел води можна вибра­ти, користуючись даними.

Щоб прохлорувати певний об'єм води, спочатку встановлю­ють хлоропотребу води, як показано вище, потім розраховують не­обхідну кількість хлорного вапна. З цією метою готують 1 % розчин хлорного вапна. Після відстоювання освітлений розчин вапна за допомогою дозуючих пристроїв додають у потрібній кількості до знезаражуваної води і старанно все перемішують. Для надійного знезаражування контакт води з хлором повинен тривати влітку не менше 30 хвилин, а взимку - не менше години. Після знезаражування перевіряють наявність у воді залишкового хлору. Кількість його не повинна перевищувати 0,3-0,5 мг/дм3 та надава­ти воді неприємного запаху і присмаку.

На великих водогїннних станціях використовують газоподібний хлор. Хлор з балонів проходить через фільтр із скловати, змоченої хлористоводневою кислотою, де очищається від домішок. Далі через редукторний клапан, де тиск зменшується від 5-6 до 1,0-1,5 кПа, газомір, зворотний клапан хлор потрапляє в циліндр-змішувач. Пе­ремішуючись з невеликою кількістю води, надходить в резервуар для контакту з усією масою води.

Досить ефектив­ним є подвійне хлору­вання: перший раз хлорують воду дозою 1,5 мг/дм3 перед від­стійником, другий - дозою 0,3-0,5 мг/дм3 після фільтрів. Такий процес паралізує за­хисні властивості ко­лоїдів, полегшує про­цес коагуляції і доз­воляє зменшити дозу коагулянт а.

У будь-якому відстоювання реагента; 3 - бак для приготування повне знезаражуван-робочого розчину; 4 -дозатор подачі реагента у воду. Це значною мірою залежить від хлоропотреби і хлоропоглинання води. Хлоро-потреба води. — це кількість активного хлору (в мг), необхідна для знезаражування 1 дм3 води при умові, що у прохлорованій воді буде 0,3-0,5 мг/дм3 залишкового (активного) хлору. Хлор, що витра­чається на окиснення мікроорганізмів, органічних і неорганічних речовин, що знаходяться у воді, називаютьхлоропоглинанням. Хлор, що залишився у воді після її хлорування - залишковим хлором. Наявність залишкового хлору свідчить про ефективність хлоруван­ня. Якщо концентрація залишкового хлору після 30-60 хвилинного знезаражування перевищуватиме 0,3-0,5 мг/дм3 або 0,8-1,2 мг/дм3 зв'язаного хлору (при знезаражуванні води хлорамінами), така вода матиме неприємний запах і присмак і буде непридатною для вжи­вання. Правильне хлорування води цілком безпечне для здоров'я людини.

Озонування води має ряд переваг перед хлоруванням. Знеза­раження води з допомогою озонування проходить швидше (за декіль­ка хвилин). Озон не надає воді ні запаху, ні присмаку, одночасно знебарвлює воду і позбавляє її запаху, на нього не впливає темпе­ратура, рН, каламутність і інші властивості води.

Озон - газ голубуватого кольору з різким неприємним запа­хом. Одержують його з повітря в спеціальних приладах - озонато­рах. Цей газ має сильні окислювальні властивості, завдяки чому відбуваються загибель мікроорганізмів і окиснення органічних ре­човин у воді. Для знезаражування води необхідно від 1 до 4 мг/дм3 озону. Тривалість знезаражування води озоном - 3-5 хвилин. До­пускається вміст залишкового озону - 0,1-0,3 мг/дм3.

Знезаражування води іонами срібла (олігодинамія) прово­дять з глибокої давнини. Вода і вино, які зберігалися в срібному посуді, тривалий час не загнивали. Знезаражування проходить тим краще, чим вищі концентрація срібла і температура води, яка зне­заражується.

Воду можна знезаражувати металевим сріблом. Накопичення іонів срібла у воді проходить тим швидше, чим більший контакт її з металом. У техніці очистки води використовують метод електрохі­мічного розчинення срібла. Він дозволяє з допомогою електровимі­рювальних приладів точно дозувати і регулювати процес знезаражування. За своєю бактерицидністю "срібна вода" дає сильніший ефект, ніж хлорування. 1 мг/дм3 срібла повністю знезаражує воду через 2 години.

Води, що містять багато солей і завислих речовин, знезаражу­ються дуже повільно. На бактерицидний ефект суттєво можуть впливати хлориди, які зв'язують іони срібла. При вмісті хлоридів у воді від 5 до 20 мг/дм3 необхідна доза срібла від 0,05 до 0,20 мг/дм3.

Срібло діє повільніше ніж хлор, але зберігає бактерицидні вла­стивості довше, тому може з успіхом використовуватися для знеза­ражування води на кораблях, в плавальних басейнах, в польових умовах тощо, а також тоді, коли хлор при взаємодії з деякими домішками у воді утворює токсичні сполуки або сполуки із сильним запахом (Л.А. Кульський, 1982). Залишкова концентрація срібла у воді не повинна перевищувати 0,05 мг/дм3.

Знезаражування води ультрафіолетовим промінням. Ультра­фіолетові промені короткої довжини (280-180 нм) мають, крім біо­логічної, ще і сильну бактерицидну дію. Вони згубно впливають як на вегетативні форми бактерій, так і на спори, простіші й віруси. Цей метод знезаражування відносять до безреагентних, оскільки при цьому у воду не потрапляють ніякі речовини і у воді не прохо­дить жодних змін. Знезаражування води ультрафіолетовим про­мінням здійснюється протягом декількох секунд, але за умови, що вода бездоганно прозора, вільна від колоїдних частин. Тому знеза­ражування води ультрафіолетовим промінням можливе лише на водогонах з підземних джерел.

Для знезаражування використовують герметричні камери оп­ромінення, в яких розташовані бактерицидні лампи із кварцового скла. Вода в камері перемішується за допомогою направляючих спіралей. Кварцові чохли з поверхні постійно очищають­ся від солей і каламуті спеціальним очисним устаткуванням.

Знезаражування води ультразвуком. При дії ультразвуку протягом 5 секунд гине більшість мікроорганізмів. Колірність і кала­мутність води на якість знезаражування не впливають. Дія ультразвуку не змінює хімічного складу, смаку і запаху води. Суть методу поля­гає в тому, що ге­нератор утворює струми високої час-тоти, а вібратор перетворює елек­тричні коливання в ультразвукові. Під впливом ультразву­кових хвиль гинуть тваринні й рослинні клітини, простіші й мікроорганізми. Ефект дії залежить від інтенсивності ультразвукових ко­ливань і морфологі­чних особливостей об'єктів. Обробка тонкого шару води протягом 1-2 хвилин викликає загибель 95 % кишкових паличок та Інших мікроорганізмів.

Термічні методи знезаражування води. Кип'ятіння є най­надійнішим і простим методом знезаражування води. Навіть при значному забрудненні її після 3-5 хвилинного кип'ятіння вода стає зовсім безпечною для вживання. Недоліком кип'ятіння є немож­ливість використання цього методу для знезаражування великої кількості води, необхідність наступного охолодження її і в разі заб­руднення - швидкий розвиток мікроорганізмів. Кип'ятіння води широко застосовують у побуті, в лікарнях, школах, дошкільних за­кладах і на виробництві, якщо користуються водою, яка не пройш­ла знезаражування на головних спорудах водогону. Для цього зас­тосовують куби і кип'ятильники періодичної або неперервної дії з продуктивністю від 100 до 1000 л за годину. Окріп охолоджують у водозбірних баках.

Кип'ячену воду, призначену для пиття, наливають у старанно вимиті й ошпарені бачки. Бачок повинен мати кришку, що закри­вається на замок, кран або фонтанчик для розбору води. Воду в бачку необхідно щоденно міняти, залишки води обов'язково виливати.

Стерилізацію води проводять при температурі понад 100 °С. В медичній практиці воду стерилізують для приготування розчинів для ін'єкцій. При стерилізації повністю гинуть всі мікроби, в тому числі й спороутворюючі, що містяться у воді.

Для знезаражування великої кількості води термічні методи не придатні.

2. Територіальні аспекти антропогенного забруднення

У довкіллі, що оточує організми, розрізняють абіотичні, біо­тичні і антропогенні фактори, які, переплітаючись, створюють ком­плекс умов, де живуть організми. Абіотичні фактори визначають­ся елементами неживої природи, їх фізичним станом, хімічним скла­дом. Біотичні фактори, створюються сукупністю живих організмів, які є в середовищі, а антропогенні фактори зумовлені присутні­стю людини та її трудовою діяльністю.

Поки об'єми суспільного виробництва були відносно невели­кими, біосфера як активна саморегулююча система сама справля­лася з неподобствами, що супроводжували господарську діяльність, однак XX століття характеризується значним збільшенням масш­табів виробництва в усіх галузях світової економіки, тому біосфе­ра та цивілізація нашої планети зараз знаходяться в небезпеці. Це не передчасна тривога, а страшна реальність нашого буття, реальність надзвичайно сувора, смертельна, така ж небезпечна, як загроза самознищення людства в термоядерній війні. Тепер потрібно вже не просто переконувати людей у новому підході до вирішення еко­логічних проблем, а бити на сполох.

Людство космічним вихором увірвалося в біосферу, деструк­тивне змінюючи її структуру, деформуючи хід процесів, що склада­лися протягом багатьох мільйонів років. Дедалі зростаюча лавина речовинного та теплового забруднення біосфери, безповоротна втрата генофонду флори та фауни загрожують перерости в глобаль­ний катаклізм, який може стати найбільшою катастрофою в історії планети. Люди починають усвідомлювати, хоч і досить повільно, цю страшну небезпеку для природи та її ресурсів, але зупинити, або повернути ситуацію надзвичайно важко.

Новий аспект у глобальній проблемі антропогенного впливу на довкілля — витончення озонового шару в атмосфері і утворення так званих озонових "дір", яке особливо інтенсивне в полярних областях планети. За останні 15 років озоновий шар на Півночі став тоншим на 6 %. Тільки з 1969 року над забрудненими екологічно містами Канади і США шар озону зменшився на 3%, над Австралією і Нового Зеландією - на 4 %. Таке становище може призвести до порушення екологічної рівноваги, пов'язаної з потеплін­ням і підвищення середньорічної температури на 1,5-4,5 °С, з інтен­сивним таненням полярних льодів і підвищенням рівня світового океану. Отже, медико-соцїальні наслідки зміни клімату можуть бути значно більші від зменшення озонового шару, що екранує землю і людину від потужного ультрафіолетового випромінювання.

Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища досягає вже майже критичного рівня. Все живе на нашій планеті піддається одночасній шкідливій дії хімічних, фізичних і біологічних факторів. Джерелом хімічного забруднення є понад два мільйони хімічних сполук, більшість з яких вважаються нешкідли­вими. Хибність даного ствердження доводиться багатьма досліда­ми, які показують, що ці сполуки часто діють не безпосередньо на організм, а на його потомство шляхом скорочення чисельності виду, або повним його знищенням. До найбільш отруйних забруднювачів навколишнього природного середовища належать сполуки свинцю та фенолу, це ще раз було підтверджено низкою дослідів на білих пацюках та морських свинках, яким щоденно протягом кількох місяців давали ацетат свинцю (одній групі) та фенол (другій групі). Методами гістохімії та гісторадіографії досліджувалися реактивні зміни під впливом свинцю в клітинах скелета і кровотворних органів. І хоч зовнішні прояви дії свинцю на пацюків були непомітними, у кожному випадку мали місце істотні зміни в репродуктивній функції тварин, а саме: зародки помітно відрізнялися між собою за розміра­ми, деякі з них були мертвими. Із живих зародків розвивалися плоди з дефектами кінцівок, крім того, були виявлені деструктивні й дегенеративні зміни в клітинах печінки, органів кровотворення. Виявилося безліч ознак порушень у системі біологічного самозахи­сту організму.

Фенол потрапляє в організм людини і тварини переважно Із питною водою. У великій кількості викидають його у водойми про­мислові підприємства, де фенол і його сполуки отруюють все живе. В дослідах підтвердилися реактивні зміни під дією фенолу в кліти­нах кровотворної, хрящової та кісткової тканин. На сьогодні з усією очевидністю доведено, що із забрудненим навколишнім середови­щем пов'язано близько 70 % усіх випадків захворювань, близько 60 % випадків неправильного фізичного розвитку дітей і більш як половина випадків смерті (Д.К. Соколова, 1986).

Сьогодні численними гігієнічними дослідженнями встановле­но зв'язок між концентраціями шкідливих викидів у атмосферу міст і захворюванністю населення хворобами органів дихання, серцево-судинної системи. Такі забруднювачі атмосферного повітря, як ок­сиди сірки, азоту, різноманітні органічні речовини, що подразню­ють слизову оболонку, є причиною виникнення великої кількості запальних захворювань очей, органів дихання. Почастішали випад­ки бронхіальної астми. Багато хімічних речовин, які забруднюють атмосферне повітря і мають канцерогенні та мутагенні властивості, призвели до збільшення кількості випадків злоякісних захворювань, насамперед органів дихання, спонтанних абортів, перинатальної смерті плода, аномалій вагітності, безпліддя, мертвонароджуваності тощо. Слід відзначити, що серед населення, яке проживає в умовах забрудненої атмосфери міст, частіше зустрічається несприятливий перебіг вагітності та пологів (Е.А. Новикова, 1980), а серед дітей, які народились від матерів з патологічною вагітністю і пологами, -діти з невеликою масою тіла і недостатнім фізичним розвитком, функціональними відхиленнями серцево-судинної і дихальної сис­тем (Г.Н, Сердюковська, 1981).

Високі концентрації широкого спектру токсикантів призводять до високих рівнів захворюваності серед населення: у містах, де розташовані підприємства металургійної промисловості, на 100 ти­сяч населення серед чоловіків - 96,1, а серед жінок- 12,7 випадків раку легень; у містах, де знаходяться машинобудівні підприємства, випадків раку легень серед чоловіків 54-58 , серед жінок 6,2-7,9 випадків на 100 тисяч населення; у містах з підприємствами кольо­рової металургії виявлено порушення репродуктивної функції, на­явні токсикози, спонтанні аборти, вроджені дефекти розвитку, а кількість мертвонароджених в 2-2,5 раза більша, ніж в контрольно­му місті (Сімферополь - 0,38 %). Дані свідчать про те, що випадки мертвонародження в Запоріжжі становлять 0,88 %, в Маріуполі (чорна металургія) - 1,17"%, в Норільську (кольорова металур­гія) - 1,12 %, в Кемерово (вугільна промисловість) - 0,91 %. Згідно з науковими публікаціями можна виділити і нові екологічні захво­рювання: синдром бронхіального спазму (Ангарськ, Сибір), алопе-цІя (Чернівці), поліневропатія (Уральський район).

В Україні промислові джерела щорічно викидають в атмосфе­ру понад 10 млн. тонн токсичних хімічних сполук, скидають у во­дойми 2,5 млрд м3 забруднених стічних вод. В 43 містах, де прожи­ває 30% населення країни, рівень забруднення повітряного басей­ну значно перевищує граничне допустимі концентрації (ГДК). За останні роки в міських стічних водах в 10,8 раза зросла кількість свинцю, у 5,2 раза - міді, в 4,8 - нікелю, в 3,7 - цинку.

Україна дуже неоднорідна за рівнем екологічного розвитку, ступенем урбанізації, способом життя, рівнем медичної допомоги, віко-статевим складом тощо. Умовно територію України можна роз­ділити на 5 медико-демографічних регіонів: північно-східний, південний, південно-східний, центральний, західний. За останнє десяти­річчя рівень захворюваності в Україні зріс на 21,5 % і становить 1100,0 на 1000 населення. У структурі загальної захворюваності населення все помітнішими стають хвороби, у виникненні яких провідна роль належить екзогенним факторам, що пов'язані з пору­шенням та небезпечним забрудненням довкілля. Регіональний аналіз захворюваності свідчить про те, що найвищий її рівень спостері­гається у південно-східному регіоні, особливо показовими тут є такі захворювання: новоутворення, хвороби органів дихання, психічні .захворювання, вроджені аномалії. У південному регіоні на першому місці стоять хвороби органів дихання, нервової системи і органів чуття, порушення кровообігу. У структурі смертності в північно-східному регіоні основне місце посідають судинні ураження мозку, новоутворення, травми, отруєння та нещасні випадки. А населення центрального регіону найчастіше хворіє на новоутворення, хвороби крові та кровотворних органів, ендокринні захворювання тощо. Очевидно, що, крім Інших несприятливих факторів навколишнього середовища, характерних для цього регіону, вагомим є радіаційне забруднення. Для західного регіону характерний високий рівень захворюванності органів дихання, травлення, кровообігу, нервової системи та органів чуття тощо. Таким чином, аналіз здоров'я за регіонами виявляє повну їх залежність від напрямку господарсько­го розвитку та екологічного стану довкілля.

Головну небезпеку для здоров'я людини становлять відпрацьо­вані гази двигунів автомобілів, які містять до 200 різних компо­нентів, багато з яких токсичні. На населення впливають оксид вуг­лецю, оксид азоту, вуглеводні, сажа, діоксид сірки, сірчистий ангід­рид, сірчистий газ та вуглець. При 12 хвилинному впливі оксиду вуглецю в концентрації 5,8 мг/м3 у піддослідних волонтерів спосте­рігаються зміни біопотенціалів головного мозку. Оксиди азоту руй­нівно діють на легені людини. Свинець вражає всі органи і системи, а не тільки вибірково впливає на нервову систему. Сажа, як і будь-яка тверда речовина, подразнює дихальні шляхи людини, знижує видимість на дорогах, стає переносником поліциклічних вуглеводнів. При перебуванні людини в середовищі з концентрацією сірчистого газу 0,01 % спостерігаються подразнення слизової оболонки горла, а при наявності 0,04 % діоксиду сірки вже через 3 хв настає за­гальне отруєння організму. Забруднення атмосфери вихлопними газами автотранспорту є вагомою причиною виникнення злоякіс­них пухлин у людей, що підтверджується також і німецькими вче­ними. Порівнюючи кількість автомобілів з смертністю від злоякіс­них пухлин у Німеччині, встановили, що в 1900 році від раку ле­гень вмирав кожний ЗО, в 1930 - кожний 8, в 1971 - кожний 5, в 2000 році кожний 4 (за прогнозом).

Із забрудненням води важкими металами, зокрема сполуками кадмію, ртуті, пов'язують розвиток тяжких їнтоксикацій серед насе­лення. Так, у 1956 р. описано епідемію під назвою хвороба Мінамати, яка виникла внаслідок вживання населенням узбережжя затоки Мінамата (Японія) риби і ракоподібних (основних продуктів харчування місцевого населення), забруднених, як з'ясувалось, ме-тилртуттю, що у підвищених концентраціях викидалася у море хімічним заводом.

Значною мірою забрудненню довкілля сприяє хімізація сільського господарства. Щорічно в грунти України вноситься 170 тис. тонн пестицидів, 150 тис тонн мінеральних добрив. З ними в грунт поступає 1800 тонн свинцю, 400 тонн кадмію, 2200 тонн цинку, 200 тонн міді.

Останнім часом з'явилося багато доказів зв'язку між викорис­танням хімікатів у сільському господарстві та раковими захворю­ваннями. Впровадження гербіцидів призвело до забруднення 90 % поверхневих вод. Найбільший процент випадків отруєння викли­кається фосфорорганічними сполуками.

У зв'язку із широким застосуванням у побуті та в умовах ви­робництва полімерних матеріалів у науковій літературі все частіше з'являються повідомлення про негативний вплив на здоров'я людини соціально-побутового й виробничого середовища. Так, відчуття дис­комфорту, серцево-судинні порушення, приступи бронхіальної астми, алергічні реакції, гіпертензію тощо відмічають у людей, які в умовах житла тривалий час контактують з полімерними матеріалами.

Значної шкоди навколишньому середовищу в Україні завдає різне сміття. Зібралося його майже 20 млрд тонн, воно займає тери­торію більше 130 тис га. А це означає, що продукти розпаду його забруднюють повітря, потрапляючи в грунт і у воду, роблять їх непридатними для використання (О. Зарічна, 1997).

Особливої уваги заслуговують забруднення довкілля радіо­активними речовинами. Людина постійно піддається впливу при­родного радіоактивного фону, зумовленого космічними променями і випромінюваннями природних радіоактивних речовин, які містяться в гірських породах, грунті, воді, повітрі, тканинах рослинних і тваринних організмів.

Опромінення, зумовлене космічним випромінюванням, у при­земних умовах становить близько 30 мбер/год, у високогір'ї — до 70 мбер/год. У навколишньому середовищі є незначні кількості радіоактивних речовин, які перебувають у розсіяному стані. Так, активність грунту у середньому становить 74 Бк/кг, води відкри­тих водойм - 3,7х102 Бк/л, атмосферного повітря над суходолом -4,8х103 Бк/л, над океаном - 3,7х103 Бк/л, у рослинах і м'яких тканинах тварин і людей - 88 бк/кг (2,4х105 Кі/кг). Радіоактивність гірських порід і грунту зумовлена головним чином вмістом у них урану, торію і продуктів їх розпаду, калію-40; природних вод -ураном, торієм, радієм і радоном (продуктом розпаду радію); атмос­ферного повітря - наявністю радіоактивного ізотопу вуглецю -14, фосфору-32, радону і торону. Радіоактивність харчових продуктів більше зумовлена вмістом калію -40 і менше - радію та Інших радіо­нуклідів. Активність продуктів рослинного походження в середньо­му на порядок вища, ніж тваринного.

У світі існують місцевості із збільшеним вмістом радіоактив­них речовин у грунті і гірських породах (це призводить до підви­щення радіоактивності води, рослин і частково повітря), де опромі­нення людей досягає 380 мбер на рік (штат Керала в Індії), 550.мбер на рік (Санта Менале - місцевості з пісками вздовж Атлантично­го берега Бразилії, які містять торій) і вище.

В Україні до Чорнобильської катастрофи у різних населених пунктах природний радіоактивний фон коливався від 60 до 160 мбер/рік, у Києві становив близько 100 мбер/рік. Найбільша атомна катастрофа, що сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., значно змінила радіоактивну ситуацію в Україні. Адже під час катастрофи в атмосферу потрапило у 200 разів більше радіоактивних речовин, ніж унаслідок вибухів двох американських атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. У викидах було понад 20 радіоактивних речовин. Серед них атомне паливо (збагачений уран-235 і його ізотопи уран-234 і уран-238) і радіоак­тивні продукти розпаду: плутоній-239; радіоактивні гази: криптон-85 і ксенон-138; аерозолі: йод-131, цезій-134, стронцій-90, кобальт-60, барій-40, молібден-90 тощо. Найбільша кількість викидів була в період від 26 квітня до 6 травня 1986 р. Загальна активність викидів, за різними даними, становила від 50 до 140 мільйонів Кюрі і більше.

Отже, як бачимо антропогенний вплив є вкрай великим на природне довкілля і у більшості випадків цей вплив є негативним. Тому людство потрібно досить уважно стежити за наслідками своєї діяльності і робити все можливе, щоб антропогенний вплив на природне довкілля був найменшим і найшкідливішим.

Список використаної літератури:

1. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А., Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та ін. – Тернопіль, 2003.

2. Загальна гігієна: Посібник / За ред. Даценко. – Львів, 2001.