Україна у 1914-1917 роках

Аналізуючи нелегкий історичний шлях нашої Батьківщини, слід враховувати всі чинники, що впливали на долю українського народу впродовж того чи іншого періоду. Розглядаючи даний період, ми маємо бути обізнаними з історії таких могутніх імперій, як Росій­ська та Австро-Угорська, у складі яких на початку XX ст. перебува­ли українські землі.

Після утворення Австро-Угорщини Австрія мала свій представницько-законодавчий орган — рейхерат, Угорщина — сейм. Фор­мально вони обмежували владу імператора і короля.

Територія Австро-Угорщини поділялась на провінції, або коронні краї. Загарбавши під час першого поділу Речі Посполитої (1772) західноукраїнські й частково польські землі, австрійська корона штучно об'єднала їх в одну провінцію — Королівство Галичини і Людомерії. Цей край був неоднорідний — населення східної його час­тини було українським, у західній переважали поляки. Провінція (будемо називати її Галичина) мала права' самоврядування.

— У чому це самоврядування виявлялося? (Галичина мала крайовий сейм — представницький орган, проте більшість у ньому складали поляки.)

Учитель заохочує назвати головне місто Галичини (Львів), де раз на рік збирався коронний сейм.

Звертається увага на те, що Буковина з середини XIX ст. було самостійною провінцією і також підпорядковувалася Відню. Закарпаття входило до Угорського королівства і управлялося з Будапешта.

Українці жили також на Північному Кавказі, в Туркестані, в Си­біру, на Далекому Сході.

— Яким чином українці там опинились?

Ініціатива в поясненні такого розсіяння — цілком за викладачем: безземелля та малоземелля трудящої частини населення при вели­чезних, на тисячі гектарів маєтках поміщиків, засилля глитаїв і лих­варів тощо.

Проміжний підсумок.

У містах переважали росіяни і євреї, населення було російськомов­ним. Офіційна влада всіляко посилювала русифікацію українців.

Геополітичне положення України неминуче перетворювало її на зону зіткнення інтересів супротивних коаліцій. При цьому інтереси українського народу аніскільки не враховувалися. Зайвий раз підтвердилося сказане І. Франком іще в 1889 р.: «На шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемною пішечкою.

Між українцями ворогуючих сторін виросла прірва. У межах Російської та Австро-Угорської імперій відбувся розкол на прибіч­ників та противників переможної війни.

Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена 1 серпня 1914 р. у Львові Головна українська рада (ГУР), що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі ГУР став К. Левицький.

— Що вам відомо про цього діяча?

У маніфесті ГУР від 3 серпня зазначалося: «Ненаситність цар­ської імперії загрожує також нашому національному життю . яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави».

— У чому вбачала ГУР «ненаситність царської імперії»? Чи згод­ні ви з цим твердженням?

— Чи не ідеалізували члени ГУР «конституційний лад» Австро-Угорської імперії?

З ініціативи ГУР було створено Легіон Українських січових стріль­ців (УСС), найвідомішими ватажками якого були Д. Витовський, Г. Коссак, С. Горук. Австрійська влада, навіть маючи гостру потребу

СВУ вів активну пропагандистську й агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були зібрані в окре­мі табори. Союз отримував матеріальну допомогу від країн Троїсто­го союзу, що зараховувалась як державний борг майбутньої само­стійної України.

Переважна більшість українських політиків і партій манилися до СВУ негативно або й вороже. Так, один із лідерів УСДРП С. Петлюра назвав ідею відриву України від Росії сепаратизмом, а членів СВУ — «безвідповідальними запроданцями». Недоброзичливо від­гукувався про СВУ М. Грушевсьйий, уникаючи будь-яких контактів з цією організацією.

Влітку 1914р. загострення протиріч між імперіалістичними дер­жавами сягнуло фатальної межі, світ опинився у полум'ї Першої світової війни. Про масштаб катастрофи свідчать статистичні дані: 34 країни, які брали участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 20 млн поранено. Майже такими були жертви і серед мирного населення.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєн­них дій, а самі українці змушені були воювати за чужі інтереси й брати участь у нав'язаному братовбивчому протистоянні, адже в ро­сійській армії перебувало 3,5 млн українців, в австро-угорській — 250 тис.

— Як відбувався перебіг воєнних дій на Західному фронті?

Безпосередньо на території України воєнні дії вів Південно-Захід-ний фронт, що простягався на 450 км від Івангорода до Кам'янця-Подільського. Командуючим спочатку був генерал Н. Іванов, а з бе­резня 1916 р.— генерал О. Брусилов.

Одночасно з операцією Північно-Західного фронту проти Німеч­чини на Південно-Західному розгорнулася грандіозна битва, яка отримала назву Галицької. Вона тривала 33 дні — від 10 серпня до 13 вересня 1914 р. З обох боків, Австро-Угорщини і Росії, в ній брало участь 1,5 млн солдатів і офіцерів.

21 серпня російські війська зайняли Львів. У подальших боях, 24— ЗО серпня, біля містечка Городок (40 км на захід від Львова) австрій­ські війська були розгромлені й відступили спочатку на р. Сян, а по­тім, на початку вересня, до р. Дунаєць. Російські війська оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль. На 13 вересня ро­сійська кіннота вийшла на рубіж р. Віслока у 80 км від Кракова.

Запеклі бої відбувалися на Ужоцькому перевалі в Карпатах, де Легіон УСС у складі австрійської армії отримав бойове хрещення.

Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли Східну ча­стину Західної Галичини, а також майже всю Буковину з м. Чернів­ці. Австрійська армія втратила 400 тис. чоловік, зокрема 100 тис. по­лоненими, російська армія — близько 230 тис. чоловік. Плани німецького командування утримати Східний фронт силами однієї Австро-Угорщини зазнали краху.

Коли розросталися бої на західноукраїнських землях, виросла загроза з півдня. Наприкінці липня 1914 р. у Чорне море через Дарданелли увійшли німецькі крейсери “Гебер” і “Бреслау”. У ніч з 15 на 16 жовтня німецько-турецький флот несподівано обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію. Туреччина втяглася у війну на боці австро-німецького блоку. Дл Росії створився ще один фронт – Кавказький.

На виконання цього завдання були спрямовані такі «заходи» новопризначеного генерал-губернатора Галичини графа О. Бобринськога закриття «Просвіт», українських установ, шкіл;

насильницька русифікація;

репресії проти місцевої інтелігенції;

гоніння на греко-католиків (200 уніатських громад були перетворені на православні парафії);

масові депортації населення (з Галичини було виселено 12 тис. звинувачених у неблагонадійності).

— Зробіть висновок про характер політики російської адміністра­ції в Галичині й Північній Буковині.

Навіть добре відомий своїми консервативними поглядами лідер партії кадетів П. Мілюков, член Державної думи, змушений був назвати політику царського уряду в Західній Україні «європейським скандалом».

Яскравим прикладом репресивної політики щодо греко-католя ків, зокрема відомих представників духовенства, є арешт (15 вересня 1914 р.) та ув'язнення митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького.

У ході подальшого розгляду матеріалу повз увагу класу не повин­на пройти така деталь: коли внаслідок зміни ситуації на фронті російські війська змушені були відступити, залишивши Галичину, австрійська влада спрямувала жорстокі репресії проти тих україн­ських громад, які перейшли до православ'я. Було створено 21 конц­табір, де загинули десятки тисяч галичан, звинувачених у москвофільстві.

Серед українських політичних діячів Росії виникло дві течії — так звані «оборонці» й «пораженці».

Більшість українських партій і організацій Наддніпрянської Украї­ни виступали за перемогу у війні. Оборонницьку проросійську пози­цію зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газе­та «Рада» закликала українців стати на захист Російської держави. «Ми,— згадував пізніше відомий діяч ТУПу О. Лотоцький,— діли­ли долю з Росією . ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога».

— Поясніть, чому таку позицію обрало ТУП з початком війни. До «оборонців» належала й частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) з її лідером С. Петлюрою. Вона теж закликала виконати «свій обов'язок громадян Росії». Прихиль­ники С. Петлюри вважали, що після перемоги в Росії з'явиться мож­ливість конституційним, демократичним шляхом вирішити пробле­ми Україні.

— Чи були реальними ці сподівання? Чому саме?

Пораженці» (частина УСДРП на чолі з В. Винниченком) вважали, Що поразка Росії у війні призведе до революції і здобуття Україною автономії в межах нової, демократичної Росії. Прихильники цієї так­тики висували гасло «Геть війну! Хай живе автономія України!

З метою підтримки російської армії, посилення її оборонного потенціалу було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітет стали відомі представники українського руху Д.Дорошенко, П. Ніковський та інші . С.Петлюра був призначений помічником уповноваженого Союзу. Українська інтелігенція відкрила й утримувала на власні кошти госпіталь для поранених.

У лютому—березні 1915 р. російські війська вели важкі бої в Карі патах, 9 березня капітулював австро-угорський гарнізон Перемишля. Російські війська захопили 120 тис, полонених, серед здобути! трофеїв виявилося 900 гармат.

Тим часом німецьке командування зосереджувало на Східному фронті за рахунок перекидання частин із Західного великі війсь­кові сили, готуючись розгромити російські війська і, отже, виве­сти Росію з війни. Головний удар передбачалося завдати в Гали­чині. Для цього було створено нову, 11-ту німецьку армію під командуванням генерала Макензена. Разом з нею діяла 4-та авст­рійська армія. У районі прориву, на 35-кілометровій ділянці фронту між містами Горліце і Громнік, Макензен створив значну перева­гу: в живій силі — вдвічі, в артилерії — у 8 разів, зокрема у важкій — у 40 разів.

Увечері 18 квітня 1915 р. німецька артилерія почала масований обстріл позицій російських військ, який тривав майже добу. Після цього 11-та німецька армія перейшла в наступ. 3-тя російська армія змушена була відступити за р. Сян, почали відступ й інші армії Південно-Західного фронту: 8-ма 21 травня залишила Перемишль, 11-та і 9-та перейшли за Дністер. 9 червня російські війська залишили Львів, а на кінець червня — переважну частину Галичини. Росій­ське командування, щоб уникнути оточення і розгрому своїх військ у «польському мішку» — між Віолою і Бугом, почало їх відводити.

До осені 1916 р. російські війська залишили Польщу, Литву, части­ну Латвії і Білорусії. Під німецько-австрійську окупацію потрапили й українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і п'ять повітів Волині.

У 1916 р. найбільш активні й широкі воєнні дії мали місце на Південно-Західному фронті, де розгорнувся успішний контрнаступ. Під керівництвом командуючого фронтом генерала О. Врусилова було проведено ретельну й добре замасковану підготовку прориву по всьому фронту (він отримав назву Врусиловського). Після тривалої артиле­рійської підготовки чотири російські армії перейшли в наступ і не­забаром прорвали фронт австрійських військ. 8-ма російська армія зайняла м. Луцьк, а 4 червня — м. Чернівці, За три дні наступу було взято в полон 100 тис. чоловік.

На середину серпня російські війська підійшли до карпатських перевалів, визволили від австрійських військ усю Буковину й пів­денну Галичину, Але через нестачу боєприпасів, не маючи підтрим­ки інших фронтів і союзників, війська Південно-Західного фронту просунутися далі не змогли. Унаслідок Брусиловського прориву ні­мецьке командування вимушене було припинити наступ у Франції на м. Верден і перекинути із заходу на російський фронт 11 дивізій. Цим була врятована від розгрому Італія. У серпні 1916р. у війну проти Німеччини вступила Румунія.

Звичайно, під час війни населення Галичини й Буковини опи­нилось у скрутному становищі. Сучасний історик Т. Гунчак зазна­чає: «З одного боку його мордували росіяни, намагаючись вибити з нього почуття національної свідомості й самопошани, з іншо­го — над ним знущалися австрійці та мадяри, звинувачуючи у ру­софільстві».

Наприкінці 1916р. на фронтах, у тому числі на Південно-Західному, знову велася позиційна війна.

Багатим на військово-політичні події виявився 1917р. У Росія перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція, внаслідок якої було повалено самодержавство і до влади прийшов Тимчасовий уряд (ТУ). З'явилась перспектива покінчити з війною. Але ТУ стояв на позиціях продовження війни до «переможного кінця».

Організований ТУ наступ призвів до розгрому російських військ у Галичині і на Буковині. Вже вкотре західноукраїнські землі стали ареною кривавих битв.

Після бурхливих подій у Росії, які згодом докладно розглядати­муться, 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917р. до влади у Петрограді внаслідок перевороту приходять більшовики. ТУ були повалено, у грудні уряд В. Леніна починає мирні переговори.

Австрійське командування не поспішало вводити «усусів» у бій, оскільки не було впевнене в їхній лояльності.

Відтепер, після успішного випробування, австрійське команду­вання направляло «усусів» на найнебезпечніші ділянки фронту. В 1915—1916рр. вони брали участь у боях із частинами російської армії під Галичем, Бережанами, біля містечка Козова. Та найбільшу мужність і героїзм «усуси» засвідчили в боях за гори Маківка та Лисеня.

Учням пропонується уважно роздивитися карту «Бій за гору Маківка (28 квітня — 2 травня 1915 р.)Ч [1, с. 3].

Під час кривавих боїв за гору Маківка в Карпатах, що тривали протягом квітня 1915р., «усусам» випало стати головною ударною силою. Саме в боях за Маківку стався перелом у військових операціях на користь німецько-австрійських союзників. «Усуси» перейшли в наступ і в червні першими увійшли до Галича.

У липні 1915 р. був сформований полк УСС на 2200 бійців, яким командував Г. Коссак. Зазнавши в боях великих втрат, полк був відведений у тил на переформування і лише на початку травня 1916 р. повернувся на фронт.

Протягом серпня—вересня полк витримував артилерійський во­гонь і безперервні атаки російських військ під час Брусиловського прориву. Ще одна гора — Лисоня, на якій закріпилися «усуси», стала місцем їхньої героїчної слави. Опинившись в оточенні, полк УСС перестав існувати. Залишки «усусів» удруге було відправлено на переформування й поповнення, взимку 1917р. вони знову були в окопах. На початку 1918р. у Києві було завершено створення ку­реня УСС — найбоєздатнішої частини тодішніх українських військ на чолі з Є. Коновальцем. Це була перша спроба організувати україн­ську національну армію.

З початком війни різко зросла потреба в паливі, насамперед у кам’яному вугіллі. З втратою в 1915 р. Домбровського вугільного басейну (Польща) і припиненням імпорту вугілля Донбас залишався єдиним постачальником вугілля дол. Всієї країни. Загальний видобуток його тут із 1544 млн пудів у мирному 1913 р. сягнув за три роки ледве 1744 млн пудів. Хоча кількість найманих робітників, які спускалися в забій зросла. Парадокс?

Навіть оборонні підприємства не завжди одержували потрібну кількість палива. Країна переживала гостру енергетичну кризу.

Поступово розруха охопила залізниці. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, страшним лихом насувалась дезорганізація, пара­лізуючи транспорт. На початку 1916 р. на залізничних станціях зо­середилося 150 тис. вагонів неперевезених вантажів.

— Як вплинула війна на розвиток сільського господарства?

До армії з сіл України було мобілізовано 1/2 працездатних чоловіків.

Посівні площі скоротилися на 1880 тис. десятин, знизилася вро­жайність — у середньому на 8 %, збір зернових зменшувався на 200 млн пудів щорічно.

На 1917р. з 4 млн селянських господарств в Україні 640 тис. не мали посівів, 1 млн 400 тис. були безкінними, 1 млн 142 тис. не мали корів.

Наростання господарського занепаду посилювалося розладом гро­шового обігу. Щоб покрити величезні воєнні витрати, царизм збіль­шував насамперед випуск паперових грошей, забезпечуваних золо­том тільки на 14—15 %. Збільшувалися прямі і непрямі податки, накопичувалися внутрішні та зовнішні борги. Усе це важким тяга­рем лягало на трудящі маси.

Збільшувався робочий день, на багатьох підприємствах він тривав 15—16 годин;

З початком війни на ряді фабрик і заводів, зокрема тих, що пра­цювали на потреби фронту, знизилася номінальна заробітна плата;

Різко підскочили ціни на продукти і товари масового споживан­ня, наприклад у 1916 р. вони зросли в 4—8 разів на предмети пер­шої необхідності.

Учитель підкреслює, що з кожним днем загострювалася продоволь­ча криза. У містах стали типовим явищем тисячні черги біля хліб­них крамниць. Солдати часто одержували не більше половини належ­ного їм за нормою пайка.

З весни 1915р. під впливом значного погіршення економічного становища робітників, а також під впливом поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно Зростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви, ^країні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю МЕ»Ц же 204 тис. робітників.

Тривалими і масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Таким чином, погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху.

Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим, від 19151 набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиціям продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає; всього від серпня 1914 до кінця 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28.І Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалась арештами та ув'язненням заводіїв і активістів.

Форми окопного протесту були різноманітними. Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон тощо, а часом почалося братання з солдатами против­ника.

25—27 жовтня 1918р. сталося повстання в Кременчуку, де на розподільному пункті зібралося до 6 тис. солдатів. Вони відмови­лись їхати на фронт, побили і порозганяли офіцерів, звільнили з тюр­ми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісла­ним із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916р. у Харкові, коли відмовився виступити на позиції 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії. Таких фактів ставало дедалі більше.