Податкова система України , її становлення та розвиток

ВСТУП

Кожній країні властива своя система оподаткування. Станов­лення податкової системи Украї­ни відбувалося в непростий час розбудови державності та рефор­мування економіки на ринкових засадах, за умов економічної не­стабільності та гіперінфляції, хро­нічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодав­ство формувалося на основі нор­мативної бази, успадкованої від адміністративно-командної систе­ми, а засади національної подат­кової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних еко­номічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрун­тування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровад­ження різних податків та величи­ни їх ставок.

Податкова система України , її становлення та розвиток

Податкова система - це су­купність урегульованих правови­ми нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридич­них і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої систе­ми [90, с. 435].

Правовою основою подат­кової системи нашої держави є Закони України «Про державну податкову службу в Україні» [3] та «Про систему оподаткуван­ня» [12], ухвалені відповідно 04.12.90 р. і 25.06.91 р. Ці зако­ни регламентують принципи по­будови та призначення системи оподаткування, види податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільо­вих фондів, визначають плат­ників податків, їхні права, обо­в'язки та відповідальність за порушення податкового зако­нодавства, систему органів дер­жавної податкової служби, їхні завдання, функції, права та обо­в'язки. Крім цих законів існує ще багато нормативних та інструктивних документів з пи­тань нарахування та сплати кон­кретних податків, зборів та обо­в'язкових платежів податково­го характеру.

Кожній країні властива своя система оподаткування. Станов­лення податкової системи Украї­ни відбувалося в непростий час розбудови державності та рефор­мування економіки на ринкових засадах, за умов економічної не­стабільності та гіперінфляції, хро­нічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодав­ство формувалося на основі нор­мативної бази, успадкованої від адміністративно-командної систе­ми, а засади національної подат­кової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних еко­номічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрун­тування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровад­ження різних податків та величи­ни їх ставок.

Проте до 1995 року податко­ва система нашої держави як «су­купність податків, зборів, інших пла­тежів і внесків до бюджету і дер­жавних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислен­ня, повнотою і своєчасністю їх спла­ти» [58, с. 7] в основному була сформована. Недоліки цієї систе­ми оподаткування, мова про які йтиме далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася в 1996 році на засадах нової податкової політики, підвалини якої були зак­ладені Постановами Верховної Ради України «Про основні поло­ження податкової політики та по­даткової реформи в Україні» від

13.12.1995 р. №466/95-ВР [14], «Про основні положення подат­кової політики в Україні» від

04.12.1996 р. №561/96-ВР [15], а також Указом Президента Украї­ни «Про заходи по реформуван­ню податкової політики» від 31.07.1996 р. №621/96 [18]. По­даткова реформа має заверши­тися прийняттям Податкового ко­дексу України.

Всі податки, збори та обо­в'язкові платежі, які справляють­ся на території України, поділя­ються на дві групи - загально­державні і місцеві. Загальнодер­жавні податки відповідно до За­кону України «Про систему опо­даткування» [12] встановлюють­ся Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому по­рядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці по­датки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподатку­вання чи надавати пільги, за ви­нятком тих, що передбачені чин­ним законодавством України. Перелік загальнодержавних по­датків, зборів та обов'язкових платежів та їх ставки наведено в додатку А [81].

Крім загальнодержавних по­датків, наведених у додатку А, в системі оподаткування в Україні є два податки, які використовують­ся у спрощених системах оподат­кування. Це єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва та фіксований сільськогоспо­дарський податок, їх суть розкри­та в п. З.1.

На відміну від загальнодер­жавних, для місцевих податків і зборів законодавче визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об'єкт оподаткування; гра­ничну (максимальну) ставку подат­ку чи збору. Право встановлюва­ти місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх пере­ліку), їх ставки (в межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надане органам місцевого самоврядування -сільським, селищним, міським ра­дам народних депутатів.

В Україні є два місцевих по­датки та чотирнадцять місцевих зборів, їх перелік та порядок справляння регламентують Дек­рет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. №56-93 [19] та Закон України «Про систему оподатку­вання» в редакції від 18.02.97 р. №77/97-ВР [12]. Всі місцеві подат­ки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

Перелік місцевих податків і зборів, їх платників, об'єкти опо­даткування та ставки наведено в додатку Б [82].

Значення конкретних по­датків у формуванні зведеного бюджету держави різне. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.2.

Як видно з табл. 1.2, основне навантаження у формуванні зведеного бюджету держави припа­дає на податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір та збори до дер­жавних цільових фондів (1998 р.

- 81,1%, 1999 р. - 80,8%, 2000 р.

- 64,8% від фактичних надход­жень до бюджету). Зменшення частки цих податків у бюджетних

Таблиця 1.2. Структура податкових надходжень до зведеного бюджету України, %

[64, с. 26; 67, с. 9; 133, с. 231, с. 232; 208, с. 40]

надходженнях у 2000 p. пояс­нюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових над­ходжень до бюджету, зокрема, надходжень від приватизації дер­жавного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загально­державних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження за­безпечують бюджет тільки на 18,9% (1998 р.) - 35,2% (2000 p.).

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незнач­на - всього 1,7 (1998 і 1999 pp.) -2,1% (2000 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці по­датки і збори є одним з вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша ча­стка належить комунальному по­датку, ринковому збору, збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збо­ру, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (кому­нальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів станов­лять усього близько 3% (див. табл. 1.3).

Теорія та практичний досвід розвинутих країн світу свідчать про розмаїтість та гнучкість систем місцевих податків і зборів. Середі них група прямих податків на не­рухоме та рухоме майно, прямі податки на доходи, непрямі по­датки на продаж, місцеві подушні податки та інші податки. Зокрема, у Франції стягується понад 50 місцевих податків, в Італії - більш ніж 70, у Бельгії - понад 100 [51; 199, с. 121]. В Україні місцевих податків та зборів значно менше, а об'єкти оподаткування цими податками, на наш погляд, не зав­жди є логічними. Взяти хоча б три збори, пов'язані з діяльністю іпод­ромів (див. додаток Б), хоча кількість іподромів у країні не пе­ревищить і десятка. Не до по­рівняння і частка надходжень до бюджету від місцевих податків та зборів в нашій державі та в краї­нах з розвинутою ринковою еко­номікою - близько 2% проти 5-30% [199, с. 121]. Все це свідчить про необхідність реформування вітчизняної системи місцевих по­датків.

Як зазначалося вище, систе­ма оподаткування в Україні фор­мувалась за надзвичайно склад­них економічних, соціальних і по­літичних умов. Саме вони і зумо­вили значною мірою недоліки, притаманні податковій системі нашої держави. Як справедливо зауважує П. Гайдуцький, «сьогодні ми відчуваємо втрати, пов'язані з функціонуванням цієї класичної податкової системи,

Таблиця 1.3. Структура надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, % [201;217]

яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще не описану форму еко­номіки, на економіку перехідного ди­фузійного типу, яка вже відійшла від застосування планово-адмініст­ративних важелів регулювання еко­номічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринко­вих відносин» [56, с. 9].

Одним з основних недоліків чинної системи оподаткування є те, що в той час, коли інфляція в державі переросла в гіперінфля­цію (1992 р. - 2500%, 1993 р. -4835%, 1994 р. - 992% [121, с. 52]), а бюджет держави став хро­нічно дефіцитним, відбулося зміщення пріоритетів у функціях податків - на перший план замість економічної (стимулювальної) вийшла фіскальна функція. Під тягарем бюджетного дефіциту по­даткове законодавство втрачало стабільність, не дотримувався один з основних принципів фор­мування податкової системи, суть якого полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції має приво­дити до зниження питомої ваги податків у вартості на одиницю продукції, а збільшення надход­жень до держбюджету має відбу­ватися не за рахунок збільшення кількості податків та їх ставок, а за рахунок збільшення бази опо­даткування [96; 97]. При цьому го­ловним чинником дефіциту дер­жавного бюджету та фінансової нестабільності України було над­мірне державне споживання [218].

У разі сплати всіх податків та зборів, регламентованих чинним податковим законодавством, підприємство зобов'язане пере­казувати до бюджету 40-46% (залежи о від структури ціни та виду діяльності) створюваної ним дода­ної вартості [114]. Як свідчать роз­рахунки науковців [125], у 1995 р. економіка держави працювала зі значним податковим навантажен­ням - сукупна номінальна подат­кова ставка була вищою від оп­тимальної на 10,6%, а в 1996 р. -на 12,6%. У подальшому цей роз­рив трохи зменшився і в 1997 р. дорівнював 7,8%, у 1998 р. - 7,2%, а в 1999 р. -5,0%.

«Великі податки нічим не мо­жуть бути виправдані» [45]. Над­мірне податкове навантаження зумовило банкрутство багатьох платників податків і значно більшою мірою - їх перехід у тіньо­ву економіку.

Недосконалістю податкової системи в Україні є також дефор­моване співвідношення між пря­мими та непрямими податками. Світовий досвід переконує, що ча­стка непрямих податків у доходах бюджету не має перевищувати 10-15% [43, с. 39]. У нашій же сис­темі оподаткування непрямі по­датки перевищують 40% [131, с. 212]. Велика частка непрямих по­датків, насамперед, податку на додану вартість та акцизного збо­ру, в структурі податкових надход­жень свідчить про фіскальність податкової системи. Внаслідок за­вищення частки непрямих по­датків втрачається можливість ви­користання механізму оподаткування для стимулювання виробництва. Непрямі податки (Пн) зумовлюють зростання цін на продукцію, роботи та послуги (Ц), що за певного сукупного платоспроможного попиту веде до зменшення обсягів реалізації (Р), відповідно, і скорочення обсягів виробництва продукції (В підприємствами -виробниками! Логіку цього зв'язку у формалізованому вигляді можна зобразите так:

Пн ↑→ Ц ↑→ Р ↑→ В ↓

Подорожчання продукції через непрямі податки знижує її конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку [127].

Невиправдано великими є і сьогоднішні ставки нарахувань на заробітну плату, яку підприємства виплачують працівникам, - 36,8% від фактичних витрат на оплату праці (32% - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 2,9% - збір на обов'язкове со­ціальне страхування у зв'язку з втратою працездатності; 1,9% -збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття). Крім названих зборів та внесків додатково на­раховуються внески до фонду соціального страхування від не­щасних випадків на виробництві, розмір яких визначається для окремих галузей господарства залежно від класу професійного ризику і становить від 0,84% до 13 8% фактичних витрат на опла­ту праці. Хоча сьогодні нарахуван­ня на заробітну плату поступово зменшуються (до 01.07.97 р. сукуп­на ставка нарахувань становила 51%, до 01.07.98 р. - 47,5%, до 01.01.99 р. - 42,5%), вони все ще підривають зацікавленість суб'єк­тів господарювання у легальній виплаті заробітної плати, змушу­ють шукати можливості цих вип­лат з неофіційних джерел, що, в свою чергу, зменшує базу оподат­кування.

Слід зазначити, що є й інший чинник негативного впливу не­прямих податків, «прив'язаних» до заробітної плати, на фінансо­во-господарську діяльність під­приємств. І полягає він у тому, що підприємства з великою трудо­місткістю (а, відповідно, і зарплатомісткістю) перебувають у гірших умовах, ніж підприємства, на яких рівень заробітної плати в структурі витрат є нижчим. Це пов'язано з процесами ринкового ціноутво­рення на продукцію (роботи, по­слуги) - високий рівень заробіт­ної плати зумовлює зростання цін не тільки за рахунок самої заро­бітної плати, але й нарахувань на неї. Як показали дослідження [99], за роки реформування еко­номіки на ринкових засадах най­більший спад виробництва внас­лідок дефіциту платіжних засобів, боргів з заробітної плати, забор­гованості перед бюджетом та кон­трагентами відбувся на підпри­ємствах з низьким рівнем капіта­ломісткості і високими питомими витратами праці (машинобуду­вання, металообробка, легка про­мисловість, капітальне будівниц­тво). Водночас частка продукції підприємств, де рівень податко­вого навантаження на оплату праці був нижчим (чорна металур­гія, паливна промисловість, елек­троенергетика), зростала.

Істотними недоліками подат­кової системи є нестабільність, недосконалість та громіздкість податкового законодавства. Так, тільки щодо податку на додану вартість за два роки було ухвале­но 40 законів про внесення змін і видано більше 100 роз'яснень та уточнень [114]. Нестабільність, часті зміни податкового законо­давства зумовлені як об'єктивни­ми, так і суб'єктивними чинника­ми. Об'єктивні - це нестабільність ситуації в економічній та фінан­совій сферах, яка вимагає вжит­тя термінових заходів для збільшення надходжень до бюд­жету; суб'єктивні - ухвалення по­милкових рішень з питань подат­кового законодавства, зумовле­не недостатньою компетентністю, незнанням закономірностей опо­даткування, а також відсутність науково обгрунтованої системи оподаткування та введення законодавчих норм, запозичених із західного податкового права, які не відповідають нашим умовам і часто потребують суттєвого кори­гування [185, с. 16]. Податкові закони часто ухвалюються по­спіхом, без належного економіч­ного обгрунтування і розрахунків. Незрілість та недосконалість по­даткового законодавства, зумов­лені його становленням, також вимагають частого внесення ко­рективів та доповнень.

Громіздкість (понад 1030 нор­мативно-правових актів [64, с. 123]) та строкатість податкового законодавства: закони, укази Президента, декрети та постано­ви Кабінету Міністрів України, чис­ленні положення, інструкції, лис­ти, роз'яснення тощо - зумовлю­ють неузгодженість та супереч­ливість окремих податкових доку­ментів.

Нестабільність податкової си­стеми як за видами податків, ба­зою оподаткування, податковими ставками, так і за методами обчис­лення податків, термінами їх спла­ти, а також громіздкість податко­вого законодавства негативно впливають на діяльність суб'єктів господарювання. З одного боку, вони не дають змоги достовірно планувати основні фінансові по­казники (виторг, прибуток), а з іншого - призводять до великих штрафних, часто не зовсім обгрунтованих, санкцій. Адже якщо норма податкового закону допускає двозначності та різночитанні, то податківець і підприємець завжди будуть тлумачити її по-різному. так, як це вигідно кожному з них. А помилки податківців нерідко завдають підприємницьким структурам великих збитків і навіть призводять до банкрутства. Недосконалість податкової системи! впливає на поведінку підприємців, змушує їх відмовлятися від І легальних методів господарювання, ухилятися від сплати податків.

Недоліком сучасної системи оподаткування є також величез­ні кількість податкових пільг, що зумовлює порушення принципу нейтральності оподаткування і, що найважливіше, його справед­ливості. Тільки у 2000 р. через податкові пільги до бюджету не надійшло 30 млрд. грн., або 46,5% суми можливих надходжень. Відношення пільг до суми фактич­ні/їх податкових надходжень становило 1:1,35 [63]. Станом на 1 липня 2000 р. в Україні було зареєстровано 749535 платників податків, з яких 105632 платни­ки, або 14,1 відсотка, користува­лись податковими пільгами [64, с.62]. Не кращою була ситуація і в 2001 p., коли загальна сума податкових пільг з усіх видів по-перевищила 36 млрд. грн., спричинило прямі втрати бюджету в сумі більш ніж 21 млрд. грн. ці втрати щодо затвердженого бюджету становили 51%, а щодо зведеного - майже 41%. З указа­ної суми не мають достатнього обгрунтування понад 30% пільг, що становить 6,3 млрд. грн. [154]. Основною вадою чинної практи­ки надання пільг є відсутність ек­спертних оцінок щодо масштабів перерозподілу фінансових ре­сурсів, економічних та соціальних наслідків цього перерозподілу. Надмірна кількість податкових пільг зумовлює неможливість зни­ження податкового навантажен­ня в цілому, створює неоднакові економічні умови для господарю­вання, знижує конкурентоспро­можність товаровиробників, поси­лює кризові явища в економіці.

Іншими недоліками податко­вої системи є [31; 44; 55; 114; 194; 201]:

• відсутність достатніх пра­вових гарантій для учасників по­даткових відносин, насамперед, для платників податків;

• відсутність у податковій си­стемі податків на майно чи неру­хомість (власність), які в умовах ринкової економіки є важливим її регулятором і стабільним джере­лом доходів бюджетів різного рівня;

• податкова система не сти­мулює підприємницькі структури накопичувати фінансовий капітал и інвестувати його в основні та оборотні активи;

• недосконалість системи місцевих податків і зборів, які практично не виконують ні фіскальної (частка місцевих по­датків і зборів у дохідній частині абсолютної більшості сільських і селищних бюджетів: не досягає навіть 1%), ні економічної функції;

• відсутність чіткого розме­жування податків, що переказу­ються до місцевих і державного бюджетів.

Податки впливають на пла­тоспроможність та фінансову стійкість підприємства, формуван­ня його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурен­тоспроможність продукції і зага­лом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності - опе­раційної, інвестиційної чи фінан­сової. Рівень цього впливу зале­жить від системи оподаткування - самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справлян­ня, стабільності та досконалості всієї системи.

Залежно від місця податків у ціні (елементів ціни, на які відно­сять чи з яких сплачують подат­ки) їх поділяють на три групи (див. рис. 1.3):

1. Податки, що їх відносять на витрати виробництва та реалі­зації (включають до собівартості продукції робіт та послуг) - стра­хові внески на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування (у тому числі й на випадок безробіття), на обов'язкове со­ціальне страхування від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань, які зу­мовили втрату працездатності, державне мито, збори за спе­ціальне використання природних ресурсів та інші; плата за землю, рентні платежі, податок з влас­ників транспортних засобів, пода­ток на майно (нерухомість).

2. Податки, що їх сплачують з прибутку, - податок на прибуток підприємств.

3. Акцизи - податки, що їх включають до ціни реалізації по­над відпускну ціну виробника -податок на додану вартість, акцизний збір, ввізне (імпортне) мито.

Від сумарної величини по­датків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить, по-перше, чистий при­буток підприємства і, по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу ви­робництва та реалізації.

Податкова система значною мірою визначає платоспро­можність підприємства - з одно­го боку, правильна побудова цієї системи, її адекватність фінансо­вому стану більшості платників податків спроможні хоча б не збільшувати їхню заборгованість перед бюджетом; з іншого - застосування до підприємств з не­стійким фінансовим становищем норм податкового законодав­ства, а надто тих, які регламенту­ють штрафні санкції за недоїмки та протермінування платежів, може дуже швидко спричинити їх банкрутство [191, с. 183]. Проте неплатоспроможність багатьох українських підприємств зумовле­на не податковою системою. Ставки основних податків в Ук­раїні не перевищують аналогічних ставок в інших державах, а для окремих податків є нижчими. Важ­ке фінансове становище украї­нських підприємств пояснюється

Рис. 1.3. Місце податків у ціні продукції, робіт, послуг (податки, збори, обов'язкові платежі податкового характеру);

(ПМВ - прямі матеріальні витрати; ПВОП - прямі витрати на оплату праці; ІПВ – інші прямі витрати; ЗВ - загальновиробничі витрати; С - собівартість продукції (робіт, послуг); П - прибуток; А - акцизи; Цв ~ ціна виробника; Цр - ціна реалізації).

обвальною втратою ними влас­них обігових коштів, особливо через інфляційні процеси 90-х років. Чинний порядок оподатку­вання недосконалий через те, що не враховує реальні можливості підприємств, котрі не спроможні сплачувати до бюджету ті суми, що їх передбачає податкове законо­давство. Варто згадати хоча б 37 відсотків нарахувань на фонд оплати праці, величина яких є абсолютно неприйнятною з точки зору рівня витрат на виробницт­во. Особливо чутливими до такої системи оподаткування є малі форми підприємництва.

Автор праці [195] справедли­во відзначає, що практика аван­сової сплати податків, яка засто­совувалася в окремі періоди у механізмі справляння ПДВ, а нині використовується при розрахун­ках податку на прибуток підпри­ємств, йде урозріз із загальними принципами оподаткування, а її результатом стало вилучення обі­гових коштів підприємств.

Податкова система також може значно впливати на форму­вання підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Про­те, якщо прибутку цей вплив сто­сується прямо і реалізується через прямі податки, що їх підприє­мство сплачує з прибутку, то на амортизацію податкова система впливає опосередковано - че­рез вимоги податкового обліку, який регламентує норми аморти­заційних відрахувань та можли­вості використання прискорених норм амортизації.

Низькі норми амортизації (значно нижчі, ніж у західноєвро­пейських країнах, США, Японії та інших високорозвинутих держа­вах), а також обмеження щодо використання суб'єктами підприє­мництва прискореної амортизації, регламентовані податковим зако­нодавством, не дають змоги без залучення позикових коштів вчасно і в необхідних масштабах оновлювати виробничий потен­ціал, проводити ефективну інвес­тиційну політику, запроваджувати нові технології, розширювати ви­робництво, що, в свою чергу, істотно впливає на конкурентоспро­можність продукції національних товаровиробників. На конкурен­тоспроможність продукції також впливає нерівномірний розподіл податкового тягаря між різними секторами економіки та необгрун­тований розподіл податкових пільг (здебільшого пільги призна­чені для стагнаційних галузей економіки, а для прогресивних галузей, які забезпечують якісне економічне зростання на інно­ваційній основі, за рахунок якого і відбувається зростання конку­рентоспроможності продукції на світовому ринку, пільг практично немає [57]).

Недосконалість системи опо­даткування визнається багатьма вченими-економістами. Так, про­фесор О. Д. Василик зауважує: «Нинішня податкова система вия­вилася неадекватною до умов пе­рехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призве­ла до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виник­нення додаткової потреби в кре­дитних ресурсах . Все це призве­ло до утворення значного неофі­ційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки подат­кових надходжень» [46].

Причини, які зумовлюють недо­ліки системи оподаткування в Ук­раїні, досить багато. Професор А. М. Поддєрьогін [167] поділяє їх

на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні - це недостатність вітчиз­няного досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умо­вах формування ринкової еконо­міки; недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути залучені до розробляння законодавчих і нормативних актів з оподаткування; стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийнят­тя законодавчих і нормативних? актів з оподаткування.

До суб'єктивних причин слід віднести: відсутність альтернатив­них варіантів розробляння зако­нодавчих і нормативних доку­ментів з оподаткування, монопо­лію Міністерства фінансів України та Державної податкової адмініст­рації України на перших етапах ста­новлення системи оподаткування при їх підготовці; залучення до роз­робляння законодавчих і норма­тивних документів з оподаткуван­ня недостатньо професійно підго­товлених фахівців, що зумовило низьку якість цих документів, їх не­узгодженість між собою, а також необхідність внесення змін; лобіювання окремих законодавчих та нормативних документів з оподат­кування в інтересах певних заці­кавлених осіб та груп.

Послабити негативний вплив чинної системи оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб'єктів підприємництва можна, на нашу думку, двома шляхами:

Ш зовнішній - зменшення податкового навантаження на підприємства та стабілізація сис­теми оподаткування на тривалий час через ухвалення Податково­го кодексу;

• внутрішній - зменшення сум сплачуваних підприємством податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру через реалізацію на підприємстві системи податкового плануван­ня. Оскільки податок - це приму­сове вилучення в дохід держави певних коштів, цілком природно, що платник податку, скористав­шись усіма законними способами, має право вибрати такий шлях його сплати, який би дав йому змогу зменшити втрати.

Податковий кодекс є зведен­ням в єдиному цілісному документі усіх законодавчих актів щодо опо­даткування. У ньому має бути за­кладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади опо­даткування в Україні, а також вміщено положення, які регла­ментують [114]:

— основні засади регулю­вання податкових правовідно­син;

— склад податкового зако­нодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародни­ми договорами;

— систему податків та зборів, їх перелік та суть елементів по­датків (зборів);

— компетенцію органів щодо встановлення та скасування по­датків та зборів;

— коло суб'єктів податкових правовідносин і права та обов'яз­ки кожного з них;

— підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов'язків щодо спла­ти податків (зборів);

— склад і порядок подан­ня податкової звітності та фор­ми і методи податкового конт­ролю;

— види податкових право­порушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, криміналь­на, адміністративна, дисциплінар­на, цивільно-правова), терміни давності притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

— процесуальні моменти по­даткового провадження під час вирішення справ про неналежне виконання обов'язку платником податку (збору) та податкові пра­вопорушення;

— порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

Основні функції, які має вико­нувати Податковий кодекс, поля­гають:

• у стабілізації податкового права і створенні таким чином прогнозованого, визначеного економічного середовища;

• у забезпеченні єдиної тер­мінології, уніфікації підходів до оподаткування, до відповідаль­ності за податкові правопорушен­ня, з одного боку, і до податково­го адміністрування, з іншого, що створить умови для спрощення податкового законодавства, зро­бить його більш зрозумілим для платників;

• в узгодженні податкових законів, усуненні суперечностей між ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової системи в межах єди­ного податкового правового про­стору, що забезпечить перетво­рення податкових законів у цілісну систему;

• у створенні уявлення про загальний податковий тягар у країні [185].

Внутрішній напрям регулю­вання підприємницької діяль­ності на засадах мінімізації подат­кових платежів - податкове пла­нування - буде розкритий у на­ступних розділах.

ВИСНОВКИ

Як зазначалося вище, систе­ма оподаткування в Україні фор­мувалась за надзвичайно склад­них економічних, соціальних і по­літичних умов. Саме вони і зумо­вили значною мірою недоліки, притаманні податковій системі нашої держави. Як справедливо зауважує П. Гайдуцький, «сьогодні ми відчуваємо втрати, пов'язані з функціонуванням цієї класичної податкової системи, яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще не описану форму еко­номіки, на економіку перехідного ди­фузійного типу, яка вже відійшла від застосування планово-адмініст­ративних важелів регулювання еко­номічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринко­вих відносин.

Недосконалість системи опо­даткування визнається багатьма вченими-економістами. Так, про­фесор О. Д. Василик зауважує: «Нинішня податкова система вия­вилася неадекватною до умов пе­рехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призве­ла до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виник­нення додаткової потреби в кре­дитних ресурсах . Все це призве­ло до утворення значного неофі­ційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки подат­кових надходжень»