Поняття та елементи кредитних правовідносин. Правова природа кредитного договору

Поняття та елементи кредитних правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяль­ності часто відчувають потребу у власних обігових коштах, яка може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і на­зиваються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківські кредитні правовідноси­ни — це правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносив, передбачають наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.

Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку пози­чальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту мо­жуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послу­ги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”). Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній — він має грошову природу і визна­чається вартісним характером. Під змістом кредитних пра­вовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне ви­явлення в принципах кредитування, до яких належать: забез­печеність, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.

Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей або продукцією, що надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юри­дичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпече­ності кредиту має також неустойка (штраф, пеня) страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпечення кредиту передбачається в кредитному договорі.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повер­нений позичальником банку у визначений у кредитному дого­ворі строк. Конкретний строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений відсоток. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормаль­не забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є по­вернені позички. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки по­вернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встанов­люється комерційними банками, залежить від різних факторів: строку й виду кредиту, ступеня його ризику для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку підприємств; структури кре­дитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кре­дитних правовідносин і передбачає обов’язкове повернення його позичальником банку у визначений у кредитному дого­ворі строк.

Цільовий характер використання кредитів передбачає, що позички видаються на конкретні цілі господарюючих органів, передбачені кредитним договором (ст. 9 Положення НБУ “Про кредитування”).

Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на за­безпечення ефективного управління кредитом.

Правова природа кредитного договору

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням кредитного договору, згідно з яким одна сторона — банк — зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) на підставі кредитного плану і на певний строк суму грошей, а позичальник зобов’язується надавати банкові необхідне забезпечення кредиту, використо­вувати його на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк та сплатити відповідні відсотки.

Кредитний договір є договором господарським, плановим, консенсуальним, платним. Слід відрізняти кредитний договір від договору позики за такими ознаками:

1) він завжди є плановим, кредит надається на підставі кредитних планів;

2) кредити повинні використовуватися за цільовим при­значенням;

3) однією зі сторін у цьому договорі завжди виступає уста­нова банку;

4) об’єктом договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату.

Відповідно до Положення НБУ “Про кредитування”, за­твердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в письмовій формі як складанням одного документа, підписа­ного кредитором і позичальником, так і обміном листами, те­леграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до зазначеного вище положення.

Кредитний договір є юридичним документом, який визна­чає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об’єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; відсоткові ставки за користування кредитом та порядок сплати відсотків; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов’язань за дого­вором клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування; строк їх надання клієнту; май­нова відповідальність за порушення умов договору тощо. Конкретний зміст зазначеного договору і перелік усіх його умов визначаються за згодою сторін.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком, господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність при розрахунках, поточне фінансове стано­вище і перспектива, спроможність в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Видана за кредитним договором сума грошей зарахо­вується банком на кредитний рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кре­дитні лінії і овердрафт.

Кредитна лінія — це договір між банком і позичальником, відповідно до якого банк зобов’язується здійснювати надання клієнту кредиту впродовж певного часу в межах встановлено­го ліміту. Надання кредиту у вигляді кредитної лінії свідчить – про високій рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами.

Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може спла­чувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитний залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек повинен бути сплачений за рахунок кредиту банку. Оверд­рафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які ха­рактеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним та вигідним методом кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов’язки сторін — банків та клієнтури — неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а основним його обов’язком е надання кредитів різних видів. На клієнтові ле­жать в основному обов’язки, хоча позичальник може і відмо­витися від укладення договору. Обов’язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку відсотки за корис­тування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов’язань за кредитним договором сторо­ни несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків. При кредитуванні підприємств, організацій велике значення зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додер­жання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених по­зичок; припинення кредитування з правом дострокового од­ностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу, переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного до­говору, та у відшкодуванні збитків, завданих клієнту.

Відповідно до ст. 49 Положення НБУ “Про кредитування” у кредитних договорах передбачається відповідальність пози­чальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування ва­люти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

У кредитних договорах повинна передбачатись відпові­дальність позичальника за використання не за цільовим при­значенням кредитів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у виг­ляді стягнення з нього штрафу в розмірі не менш як 25 від­сотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, пе­редбачається також відповідальність позичальника за викорис­тання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за раху­нок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповер­нення кредиту та нарахованих відсотків за користування кре­дитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі не­можливості стягнення — порушувати у суді справу про банк­рутство.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин ко­мерційного банку і клієнта, і хоч виникають за волевиявлен­ням позичальників, мають грошовий характер, характеризу­ються нерівністю прав суб’єктів (банку й клієнта).

Література.

1. Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.

2. Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990—62с

3. Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.

4. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004.

5. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена по­становою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.

6. Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік.-2000.-№59.-с.715

7. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .

8. Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с

9. Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка бан­кіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.