Операції комерційних банків з рахунково-касового обслуговування платіжного обороту клієнтів

План

1. Відкриття та ведення банками рахунків у національній валюті

2. Розрахункові операції банків

3. Організація готівково-грошового обігу в банківських установах

1. Відкриття та ведення банками рахунків у національній валюті

Для забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій — розрахунково-платіжної — комерційні банки здійсню­ють різноманітні посередницькі операції, пов'язані з обслугову­ванням руху грошових коштів клієнтів.

Основною передумовою проведення цих операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам у національній та іноземній валютах.

Комерційні банки відкривають та обслуговують в національній валюті рахунки таких типів:

— поточні;

— депозитні (вкладні);

— поточні бюджетні рахунки.

Клієнти мають право вільного вибору банку для відкриття власного рахунка (за умови згоди на це самого банку).

У разі відкриття (закриття) усіх видів рахунків (крім ра­хунків фізичних осіб та іноземних офіційних представництв) комерційний банк зобов'язаний повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом 3 робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи цей день). Таке повідомлення надсилається також до Національного банку

України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

Власниками рахунків в українських банках можуть бути: \~S~'— юридичні особи;

— фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності;

— філії, представництва, відділення та інші відокремлені підроз­діли підприємств — юридичних осіб;

— виборчі фонди (політичні партії, блоки партій та канди­датів у депутати);

— представництва юридичних осіб-нерезидентів;

— іноземні інвестори;

— фізичні особи.

На сьогодні, немає жодних обмежень щодо кількості банків­ських рахунків, які можуть відкривати вказані особи. Водночас у разі відкриття двох і більше поточних рахунків власник рахунка — суб'єкт підприємницької діяльності протягом 3 робочих днів з дня відкриття наступного рахунка визначає один з рахунків як основний, на якому обліковується заборгованість, що списується у беззаперечному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких відкриті додаткові рахунки. У свою чергу банки, в яких відкрива­ються додаткові рахунки, протягом 3 робочих днів крім податко­вих органів повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття додаткових рахунків. Для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій з ними юридичні особи-резиденти та їх підрозділи, а також фізичні особи — підприємці відкривають у банках поточні рахунки. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підпри­ємствам та їх відокремленим підрозділам у разі, якщо їм виділя­ють кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового використання.

Депозитні рахунки підприємствам та їхнім підрозділам відкри­вають на визначений строк та на відповідній платній основі. Кош­ти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Не дозволяється здійснення безготівкових платежів та видача готівкових коштів з депозитного рахунка.

Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків підприємства зобов'язані надати банківським устано­вам такі документи:

— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка за підпи­сом керівника та головного бухгалтера (якщо в штаті посади головного бухгалтера немає, заяву підписує тільки керівник) (див. Додаток В);

— копію свідоцтва про державну реєстрацію;

— копію зареєстрованого статуту (положення), завірену но­таріусом або реєструючим органом;

— картку зі зразками підписів осіб, яким надано право роз­порядження рахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально (див. Додаток Г);

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом або нотаріально;

— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Якщо підприємства зареєстровані у формі господарських то­вариств, договірних об'єднань, товарних бірж, друкованих засобів масової інформації, то крім документів, вказаних вище, вони по­винні додатково подати до банку нотаріально засвідчену копію установчого договору.

З метою запобігання організаційпо-фінансовпм зловживанням (зокрема відкриттю та веденню рахунків фірм, зареєстрованих на підставних осіб) Національний банк України зобов'язав усі банківські установи приймати документи для відкриття (пере­оформлення) банківських рахунків суб'єктів підприємницької діяльності особисто від керівника чи головного бухгалтера. При цьому уповноважений працівник комерційного банку зобов'яза­ний перевірити повноваження особи, яка подає документи для відкриття рахунка, її паспорт та зробити у присутності цієї осо­би копії перших чотирьох сторінок її паспорта, які мають збері­гатися у справі про відкриття рахунка.

Що стосується фізичних осіб, то вони можуть відкрити в українських банках такі рахунки в національній валюті:

— вклади до запитання (поточні рахунки);

— вкладні (депозитні) рахунки.

Поточні рахунки відкриваються фізичним особам:

— резидентам — громадянам України;

— резидентам-іноземцям, які отримали посвідку на прожи­вання в Україні;

— нерезидентам — громадянам України, які постійно прожи­вають за межами України;

— нерезидснтам-іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні згідно з відкритою візою строком до 1 року; які отримали спадщину в Україні або одержали кошти внаслі­док здійснення іноземної інвестиції в Україну.

Поточні рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб до запитання і використовуються ними для збері­гання коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами. Для відкриття поточного рахунка фізична особа подає до банку такі документи:

— заяву на відкриття рахунка;

— документ, що посвідчує особу;

— договір на відкриття та обслуговування рахунка між уста­новою банку та громадянином;

— картку зі зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах.

На поточні рахунки фізичних осіб-резидентів зараховуються:

— оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари;

— страхові платежі;

— плата за надання в оренду власного майна;

— кошти за реалізоване власне майно та сільськогосподар­ську продукцію;

— кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

— інші надходження згідно з чинним законодавством. З поточних рахунків фізичних осіб-резидентів можуть бути здійснені за їх розпорядженням такі платежі:

— розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;

— розрахунки за придбані товари;

— відрахування обов'язкових платежів до бюджету;

— вкладення у статутні фонди підприємств;

— розрахунки за куплену іноземну валюту;

— інші платежі, що не суперечать чинному законодавству. Не дозволяється перерахування коштів на будь-який рахунок фізич­них осіб-нерезидентів.

Щодо фізичних осіб-нерезидентів, то на їх поточні рахунки можуть бути зараховані:

— готівкові кошти (за наявності підтвердження джерел їх походження);

— кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські гонорари;

— кошти від продажу власного майна,

— успадковані кошти;

— страхові суми;

— кошти, що були раніше зняті власником рахунка, але не використані ним;

— інші надходження, що не суперечать чинному законодавству. З поточних рахунків фізичних осіб-нерезидентів можуть здійснюватись такі платежі:

— видача коштів готівкою;

— розрахунки за послуги, надані юридичними та фізичними особами на території України;

— сплата мита, податків та інших обов'язкових платежів;

— перерахування на рахунок іншої фізичної особи;

— вкладення в статутний фонд юридичної особи-резидента у випадках, передбачених чинним законодавством;

— інші платежі, що не суперечать законодавству України.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються фізичним осо­бам тих же категорій, що були вказані при характеристиці по­точних рахунків.

Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб призначені для обліку коштів, внесених на визначений строк та за встановлену плату. Кошти на ці рахунки можуть бути внесені готівкою, пере­раховані з власного вкладного рахунка в іншому банку чи влас­ного поточного рахунка. Для фізичних осіб-нерезидентів вста­новлено порядок зарахування готівкових коштів тільки за наяв­ності підтвердження джерел їх походження.

Після закінчення строку дії договору про відкриття вкладно­го рахунка кошти з цього рахунка можуть бути виплачені готів­кою або перераховані на власний поточний рахунок фізичної особи.

Слід також зазначити, що фізична особа-резидент для відкрит­тя будь-якого банківського рахунка зобов'язана мати власний ідентифікаційний номер платника податку, копію довідки про присвоєння якого потрібно подати до банківської установи. {^Національний банк України встановив окремий порядок відкриття І ведення рахунків у національній валюті іноземним організаціям та установам. Комерційні банки можуть відкривати таким клієнтам рахунки типу «Н» і типу «П». Однією з голов­них умов відкриття цих рахунків є наявність індивідуальної ліцензії обласного управління НБУ на відкриття рахунка того чи типу.

Рахунок типу «Н» відкривається:

— іноземним дипломатам, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам, міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються імунітетом та дипломатичними привілеями;

— представництвам іноземних банків;

— представництвам юридичних осіб-нерезидентів, установам, які представляють інтереси юридичних осіб-нерезидентів в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на українській території.

Встановлено певний порядок функціонування цих рахунків щодо операцій із зарахування та списання грошових коштів. На рахунок типу «Н» можуть бути зараховані кошти:

— від продажу на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти, отриманої від відповідного органу іноземної держави чи юридичної особи-нерезидента;

— отримані за надані консульські послуги, у тому числі і в готівковій формі;

— від нарахованих процентів за залишками коштів на цьому рахунку;

— від продажу на території України майна, що належить представництву.

Кошти, що надійшли на рахунок типу «Н», можуть бути використані його власником для:

— розрахунків, пов'язаних з утриманням установи або представництва (оплата праці, орендна плата, обслуговування обладнання та техніки, поточний ремонт приміщення тощо);

— страхування об'єктів, що належать представництву, також його працівників;

— перерахування благодійних внесків на користь осіб-резидентів;

— впровадження програм та проектів міжнародної допомоги;

— купівлі іноземної валюти з метою її перерахування на рахунок відповідного органу іноземної держави чи рахунок юридичної особи-нерезидента або на власний рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку для використання коштів на оплату праці працівників-нерезидентів, на відрядження та пред­ставницькі витрати за кордоном.

Рахунок типу «П» відкривається постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організації, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, че­рез які повністю або частково здійсняється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Рахунок типу «П» використовується його власниками відпо­відно до правил, встановлених для поточних рахунків резидентів України. Таким чином, за цими рахунками можуть проводитись будь-які розрахункові операції, не заборонені чинним українським законодавством.) Виняток становлять лише операції з купівлі іно­земної валюти "на міжбанківському валютному ринку України. Так, названі кошти з рахунка типу “П” можуть бути викорис­тані його власником для купівлі іноземної валюти з метою її подальшого перерахування тільки на:

а) рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої пред­ставляє на території України власник рахунка, на суму коштів:

— отриманих внаслідок здійснення в Україні операцій купівлі-продажу товарів (робіт, послуг);

— нарахованих та зарахованих процентів за розміщеними депозитами і за залишком коштів на цьому рахунку;

— залишку па рахунку (після сплаті обов'язкових податків і платежів) у разі припинення діяльності на території України;

б) власний рахунок в іноземній ваготі в уповноваженому банку України для використання на:

— оплату праці працівників-нерезидентів;

— виплату коштів па відрядження за кордон;

— представницькі витрати за кордонові відповідно до чинно­го законодавства України. Таким чином Головною відмінністю у призначенні та режимі функціонування рахунків «Н» і «П» є те, що рахунок типу «Н» може відкриватися тільки установам, діяльність яких не спрямована на отримання прибутків на тери­торії України, в той час як рахунок типу “ГТ” призначений саме для обслуговування іноземних представництв та установ — суб'єктів підприємницької діяльності в Україні.

2. Розрахункові операції банків

Незважаючи па те, що в останні роки в Україні дуже великих розмірів досягли господарські операції з готівковими коштами (на початок 1999 р. питома вага готівки, що оберталась поза банками, становила 46% загального обсягу грошової! маси), основними та найбільш перспективними (на що незаперечне вказує міжнарод­ний досвід) залишаються безготівкові розрахункові операції.

Комерційні банки здійснюють безготівкові розрахунки в гос­подарському обороті України між підприємствами, фізичними особами шляхом перерахування грошових коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів.

Банки мають право здійснювати переказ грошових коштів з рахунків клієнтів тільки за їх розпорядженням, окрім випадків, в яких беззаперечне списання грошових коштів передбачено чин­ним законодавством України. Клієнти можуть давати банкам доручення на перерахування грошей зі своїх рахунків тільки в межах наявних на цих рахунках коштів. Разом з тим комерційні банки приймають від підприємств, незалежно від наявності гро­шових коштів на їх рахунках, доручення па перерахування з ос­новних поточних рахунків цих підприємств в бюджети та дер­жавні цільові фонди сум податків та обов'язкових платежів, пені, а також штрафних санкцій, застосованих за несвоєчасну сплату цих платежів.

Основними формами розрахункових документів, за якими здійснюються безготівкові розрахункові операції, є:

— платіжні доручення;

— платіжні вимоги-доручення;

— чеки;

— акредитиви;

— платіжні вимоги;

— інкасові доручення (розпорядження);

— векселі.

Розрахункові документи приймаються банками до виконан­ня без обмеження максимального або мінімального розміру їх суми. Платежі з рахунків клієнтів здійснюються банками в ме­жах грошових коштів на початок операційного дня, а також з урахуванням сум, що надійшли на рахунки клієнтів протягом операційного дня.

Платежі за розрахунковими документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком в той же день, а за документами, що надійшли після операційного дня, — на наступний день.

Зарахування грошових коштів на рахунки клієнтів повинно здійснюватись не пізніше наступного робочого дня після отри­мання банком повідомлення від розрахункової палати обласного управління НБУ про надходження цих коштів на кореспондент­ський рахунок банку в управлінні НБУ.

Найбільш поширеним в сучасних умовах розрахунковим до­кументом є платіжне доручення. Платіжне доручення — це письмове розпорядження клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів зі свого ра­хунка. Цей документ містить такі основні реквізити:

— назву документа;

— номер документа і дату його виписки (число, місяць, рік);

— назву платника грошових коштів;

— назву одержувача грошових коштів;

— назву, місцезнаходження та коди банків платника й одер­жувача;

— суму платежу цифрами та прописом;

— призначення платежу (наприклад, оплата будівельних робіт згідно з договором № 3-В від 10 грудня 1999 р. Без ПДВ).

Підприємства можуть надавати банкам платіжні доручення на перерахування коштів з поточних рахунків протягом 10 ка­лендарних днів після дня їх заповнення.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки між підприємствами, організаціями та установами:

— у порядку попередньої оплати;

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для перерахування підприємствами сум на рахунки фізич­них осіб (заробітна плата, пенсії, грошові доходи);

— в інших випадках за згодою контрагентів.

Значно рідше в банківській практиці використовуються платіжні вимоги-доручення. Це — комбінований розрахун­ковий документ, який складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника безпосередньо до покуп­ця оплатити вартість відвантаженої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

— нижня - доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунка відповідну суму на користь постачальника.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником — одержувачем коштів і надсилається безпосередньо на адресу по-купця-платника.

Якщо покупець згоден оплатити вимогу-доручення, він має заповнити нижню частину документа і подати його в свій банк для виконання. Платіжні вимоги-доручення вважаються дійсни­ми та приймаються банками протягом 20 календарних днів після дня їх виписки.

Для вдосконалення розрахунків між юридичними особами в безготівковій формі, а також з метою скорочення розрахунків між фізичними та юридичними особами в готівковій формі за това­ри, роботи та послуги використовуються розрахункові чеки. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове роз­порядження власника рахунка (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), що обслуговує його рахунок, оплатити чекотримачу суму грошових коштів, вказану в чеку.

Розрахункові чеки виготовляються на спеціальному папері та брошуруються у книжки по 10, 20 і 25 чеків. Термін дії чекової книжки — один рік.

Чеки із чекової книжки виписуються чекодавцем і видають­ся чекотримачу в оплату за отримані товари, виконані роботи, надані послуги.

Чекотримач має право пред'явити в свій банк для оплати одержаний від платника чек протягом 10 календарних днів з дня виписки чека. Банк чекотримача зобов'язаний перевірити пра­вильність заповнення чека та своєчасність пред'явлення його до оплати. Якщо чекодавець та чекотримач обслуговуються в одній банківській установі, грошові кошти списуються з рахунка чеко­давця і одночасно зараховуються на рахунок чекотримача.

Для здійснення чекових розрахунків між контрагентами — клієнтами різних банків банк чекотримача відсилає чек з відпо­відним реєстром-спецзв'язком до банку-емітента. У цьому разі грошові кошти на рахунок чекотримача зараховуються тільки після отримання їх від банку-емітента.

Наступною формою розрахункового документа є акредитив. Акредитив — це форма розрахунків, за якою банк, що відкри­ває акредитив (банк-емітент), за дорученням свого клієнта (заяв­ника акредитива) зобов'язаний здійснити платіж на користь тре­тьої особи (бенефіціара) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги або надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Банк-емітент може відкрива­ти акредитиви таких видів:

— покритий, за яким для виконання платежів завчасно аку­мулюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку,

— непокритий, оплата за яким гарантується банком-емітентом та здійснюється за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивиі.

Відзивний акредитив - це документ, який може бути змінений або анульований банком-емітснтом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідзивний акредитив — це документ, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара.

В узагальненому вигляді розрахунки акредитивами здійсню­ються таким чином. Кожний акредитив призначається для розра­хунків тільки з одним бепефіціаром і не може бути переадресо­ваний. Для відкриття акредитива підприємство подає до свого банку заяву встановленої форми, яка містить необхідні реквізи­ти та відповідні умови акредитива. На підставі поданої заяви клієнт перераховує (якщо акредитив — покритий) платіжним дорученням грошові кошти зі свого поточного рахунка на окре­мий банківський рахунок «Розрахунки акредитивами». Після цього банк-емітент повідомляє банк бенефіціара (виконуючий банк) про те, що на користь його клієнта відкрито акредитив. Повідомлення повинно містити всі умови акредитива та повно­важення виконуючого банку щодо здійснення акредитивного роз­рахунку. В свою чергу виконуючий банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) про відкриття та умови виставленого на його користь акредитива.

Бенефіціар відвантажує продукцію, виконує роботи та послуги, після чого надає необхідні документи, передбачені умовами акреди­тива, виконуючому банку. Виконуючий банк перевіряє докумен­ти на предмет їх відповідності умовам контракту, потім надсилає їх спецзв'язком па адресу банку-емітента. Банк-емітент після пе­ревірки виконання всіх умов акредитива списує грошові кошти з окремого рахунка «Розрахунки акредитивами» та переказує їх виконуючому банку для зарахування на рахунок бенефіціара.

Строк дії акредитива в банку-емітепті встановлюється клієн­том - заявником акредитива в межах 15 днів від його відкриття. Акредитив закривається після виконання всіх його умов, а також в інших випадках — за Ініціативою заявника чи банку-емітента (якщо акредитив відзивний) або у зв'язку з розірванням догово­ру між заявником акредитива та бенефіціаром.

Як було вказано, списання коштів з рахунків клієнтів банків допускається тільки за розпорядженням власників рахунків. Вод­ночас в окремих випадках, встановлених чинним законодавством, а також за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса доз­воляється беззаперечне та безакцентне списання, яке здійснюєть­ся у формі платіжної вимоги.

Платіжна вимога — це документ, Іцо містить письмове розпорядження стягувача коштів обслуговуючій його банківській установі на списання грошей з рахунка відповідної юридичної або фізичної особи. Банк стягувача відсилає одержану платіжну вимогу (2 примірники) спецзв'язком на адресу банку платника для здійснення безакцентного списання коштів з рахунка плат­ника на користь стягувача. Платіжні вимоги приймаються банка­ми протягом 10 календарних днів з дня виписки. Обов'язковою умовою виконання платіжної вимоги є внесення в рядок платіж­ної вимоги «Призначення платежу» назви та відповідної статті закону, якою передбачено беззаперечне списання коштів, або до­дання до платіжної вимоги відповідного виконавчого документа, на підставі якого здійснюється безакцентне стягування грошових коштів. Суми недоїмки за податками та іншими податковими платежами, штрафи, нараховані податковими органами, стягуються у беззаперечному порядку за допомогою інкасових доручень. За формою, призначенням та порядком використання інкасові дору­чення схожі з платіжними вимогами.

Розрахункові документи на безакцентне списання грошових коштів з основних поточних рахунків підприємств приймаються банками незалежно від наявності грошових залишків на цих ра­хунках.

У разі недостатності грошових коштів на основних рахунках платників здійснюється часткова оплата безакцентних розрахун­кових документів в межах наявних залишків на цих рахунках. Не пізніше наступного дня банк повинен повідомити своїх клієнтів про надходження вказаних документів. Після отримання такого повідомлення платник зобов'язаний протягом 3 робочих днів на­дати доручення на перерахування залишків з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення за­боргованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунка.

Дуже важливим і досить актуальним в сучасних умовах є використання векселів як специфічної форми розрахунків.

Вексель — це безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язується сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк. Порядок використання векселів в господар­ському обороті України врегульовано Положенням «Про переказний і простий вексель», затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/134/ від 7 серпня 1937 p., та Правилами виго­товлення та використання вексельних бланків, затвердженими сумісною постановою Кабінету Міністрів України та Національ­ного банку України № 528 від 10 вересня 1992 р.

Здійснення розрахункових операцій за рахунками клієнтів забезпечується за допомогою системи міжбанківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки — це система безготівкових розрахункових операцій зі списання та зарахування коштів на банківські рахунки за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами чи їхніми клієнта­ми в процесі діяльності.

Всі міжбанківські розрахунки в Україні здійснюються через систему електронних платежів Національного банку України.

Система електронних платежів (СЕП) НБУ — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків у електронній формі між установами банків на території України.

Необхідною умовою для проведення міжбанківських розра­хунків через систему електронних платежів НБУ є відкриття комерційним банкам кореспондентських рахунків в Національ­ному банку України.

Кореспондентський рахунок банку в НБУ відкриваєть­ся комерційному банку для здійснення розрахунків, що їх вико­нує Національний банк за дорученням І на кошти цього банку на підставі укладеного договору.

Комерційні банки можуть здійснювати активні операції за своїми кореспондентськими рахунками виключно в межах на­явних коштів на цих рахунках. Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків здійснюються на підставі елект­ронних розрахункових документів установлених форм.

Електронний розрахунковий документ — це банкіське платіжне повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файла при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.

Операції зі списання коштів з кореспондентських рахунків комерційних банків виконуються установами НБУ (розрахун­ковими палатами), які їх обслуговують, тільки за розпорядженням їхніх власників, а також у випадках, встановлених законами України, за рішенням суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Алгоритм здійснення міжбанківських розрахунків може бути поданий у вигляді укрупненої блок-схеми.

Підприємство, що має намір перерахувати кошти на користь свого контрагента, подає до комерційного банку, де відкрито його поточний рахунок, платіжне доручення (блок 1).

Банк, отримавши доручення, формує власний розрахунковий документ та надсилає його до своєї РРП у вигляді електронного платіжного повідомлення про перерахування коштів на коррахунок банку, де відкрито поточний рахунок одержувача коштів (блок 2). У разі, якщо банк одержувача обслуговується тією ж РРП, що і банк платника, РРП здійснює одночасне списання коштів з коррахунка банку платника та зарахування їх на коррахунок банку одержувача шляхом відповідної зміни залишків на цих рахун­ках (блоки 3, 4). Банк одержувача після надходження коштів зараховує їх на поточний рахунок одержувача (блок 8).

У тому разі, якщо банки платника та одержувача розташовані в різних областях України, РРП, яка обслуговує банк платника, надсилає до ЦРП повідомлення про перерахування коштів до РРП, що обслуговує банк одержувача (блок 5). ЦРП, отримавши це повідомлення, списує кошти з рахунка РРП банку платника (блок 6). РРП, яка обслуговує банк одержувача, зараховує одер­жані кошти на його кореспондентський рахунок). У свою чергу банк, в якому відкрито поточний рахунок одержувача, здійс­нює зарахування одержаних коштів на цей рахунок.

Діюча сьогодні система електронних міжбанківських розра­хунків була розроблена Національним банком України і впро­ваджена в банківську практику з 1994 р. Введення в дію цієї сис­теми значною мірою сприяло процесу фінансової стабілізації в Україні, оскільки зробило практично неможливим неконтрольоване створення комерційними банками кредитних засобів обігу та ліквідувало механізм надання банківських кредитів розмірами, що перевищували реальні залишки грошових коштів па корес­пондентських рахунках банків (так зване «червоне сальдо»). Слід також зазначити, що система електронних платежів НБУ не має аналогів і є незаперечним лідером за швидкістю здійснення роз­рахунків (в режимі реального часу) та за рівнем інформаційпо-програмного захисту не тільки серед країн СНД, але й серед багатьох країн з розвиненою ринковою економікою.

3. Організація готівково-грошового обігу в банківських установах

Специфіка здійснення українськими комерційними банками операцій з розрахункового обслуговування клієнтів полягає в тому, що, незважаючи на інтенсивний розвиток сучасних платіжних тех­нологій та форм безготівкових розрахунків, левова частка в грошо­вому забезпеченні господарського обороту суб'єктів підприєм­ницької діяльності продовжує припадати на готівкові кошти. У цьому зв'язку банки, що прагнуть надавати комплексні банківські послуги, повинні забезпечити якісне виконання всіх необхідних операцій з касового обслуговування фізичних та юридичних осіб.

Касове обслуговування — це сукупність банківських опе­рацій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських ра­хунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпоряд­женням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.

Для здійснення операцій з касового обслуговування клієнтів комерційні байки зобов'язані виконати відповідні спеціальні ви­моги. Так, побудова та обладнання касового вузла банку мають відповідати відомчим будівельним нормам «Проектування банків та банківських сховищ», затвердженим постановою Правління НБУ від 29 серпня 1995 р. № 216. Обов'язковою є наявність в штаті банку касових працівників, професійна підготовка яких відповідає вимогам, викладеним в Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків № 1, затвердженій постановою Правлін­ня НБУ від 7 липня 1994 р. № 129. Якщо ж банківська установа досягла щоденного обсягу зберігання готівкових коштів розміром 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, система її охорони повинна бути організована у точній відповідності з Інструкцією з охорони установ банків України підрозділами міліції при органах внутрішніх справ, затвердженою спільним наказом МВС України та НБУ від 12 червня 1991 р. № 372 ДСК/32 ДСК.

Операції з обслуговування готівково-грошового обороту клієнтів здійснюються через операційні каси банків.

До складу операційних кас включаються приходні та видат­кові каси. Приходні каси організують прийом готівкових коштів від клієнтів, що здійснюється за такими документами, як об'ява на внесення готівки та прибутковий касовий ордер. У цих приходних документах обов'язково зазначається характер внесення готівки (торговельна виручка, повернення невиплаченої зарплати, надход­ження на вкладні рахунки тощо). Приходні каси, у свою чергу, можуть поділятись на денні та вечірні. Денні каси працюють на прийом готівкових коштів протягом операційного дня банку. Ці кошти того ж дня повніші бути зараховані банком на рахунки клієнтів. Для обслуговування клієнтів, які здійснюють готівкові розрахунки у більш пізні вечірні часи, банки відкривають вечірні каси, які приймають готівкові кошти від клієнтів після закінчен­ня операційного дня. Кошти, що надходять до вечірніх кас, повинні бути зараховані па рахунки клієнтів наступного дня

Касові обороти банків па період, що прогнозується, визнача­ються на підставі аналізу фактичних даних щодо находжень та видач готівки за минулий час з тим, щоб забезпечити максималь­не залучення до кас банків готівкових коштів і економію у витра­чанні готівки підприємствами.

Прогнози касових оборотів складаються на регіональному рівні обласними управліннями НБУ на підставі показників економічного і соціального розвитку регіону з урахуванням основних напрямів державної грошово-кредитної політики. Для обґрунтування прогноз­них розрахунків обласні управління НБУ щоквартально здійсню­ють аналіз стану готівкового обігу в регіоні за такими показниками:

— структура обігу і тенденції її зміни;

— джерела надходжень готівки в каси банків та напрями видачі її з кас банків;

— швидкість повернення готівки в каси банків;

— зміни в тенденціях економічного розвитку в регіоні;

— динаміка індексу споживчих цін;

— рівень інкасації готівкової виручки у сфері споживчого ринку;

— зміни в напрямах використання грошових доходів насе­лення та джерел їх формування.

Прогноз касових оборотів складається за відповідними дже­релами надходжень і напрямами видачі готівкових коштів, наве­деними у табл. 5.1.

Обласні управління НБУ для складання прогнозів касових оборотів одержують від республіканських та обласних органів виконавчої влади такі звітні та прогнозні матеріали:

— розрахунки роздрібного товарообігу і дані про обсяги продажу товарів за безготівковим розрахунком;

— розрахунки доходів за окремими видами платних послуг населенню;

— розрахунки про надходження страхових платежів і ви­плати страхових відшкодувань;

— фонд оплати праці;

— дані про обсяги реалізації послуг зв'язку населенню, про­гнозні розрахунки реалізації друкованих видань за раніше спла­ченою передплатою, а також дані про очікувані у кварталі над­ходження передплати готівкою;

— дані про витрати на виплату пенсій і допомог.

Комерційні банки для визначення потреб у готівкових кош­тах за необхідності можуть використовувати методику прогноз­них розрахунків за наведеними виїде статтями, що застосовуєть­ся обласними управліннями НБУ.

Обласні управління НБУ здійснюють прогнози касових обо­ротів на майбутній квартал з розподілом за місяцями з ураху­ванням:

— кількості днів кожного місяця;

— можливих змін за місяцями обсягу роздрібного товарообі­гу, фонду оплати праці, обсягу закупівлі продукції і продуктів її переробки (залежно від сезонності роботи окремих галузей про­мисловості, сільського господарства);

— строків сплати населенням податків, зборів та інших пла­тежів, часу масових відпусток робітників і службовців.

Підготовлені прогнози касових оборотів обласні управління НБУ надсилають Національному банку України електронними засобами зв'язку за 10 робочих днів до початку кварталу. В свою чергу Департамент готівково-грошового обігу Національного бан­ку України складає квартальні прогнози касових оборотів зі щомісячним розподілом вже в цілому по країні, Автономній Рес­публіці Крим та областях.

Відповідно до чинного порядку ведення касових операцій в Україні усі підприємства незалежно від форм власності зобов'я­зані зберігати свої кошти в установах банків. Разом з тим для забезпечення поточних потреб у готівкових коштах підприємства можуть тримати певну суму готівкових грошей у власній касі в межах встановленого ліміту залишку готівки в касі.

Ліміт залишку готівки в касі встановлюється для кожного підприємства комерційними банками за місцем відкриття поточ­ного рахунка щорічно протягом першого кварталу кожного року з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу касових оборотів, вста­новлених строків і порядку здавання до банку касової виручки. Наприклад, для підприємств торгівлі й сфери обслуговування населення, які мають постійну готівкову виручку зі строком зда­вання її в банк щоденно наприкінці робочого дня (при наявності у банку вечірньої каси), ліміт залишку готівки встановлюється в розмірах, необхідних для забезпечення нормальної роботи ран­ком наступного дня; для таких же підприємств, але зі строком здавання виручки наступного дня, ліміт буде встановлено в ме­жах середньоденної виручки.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється селянським (фермерським) господарствам, які займаються виключно виробниц­твом, переробкою й реалізацією сільгосппродукції, та індивідуаль­ним підприємцям. Також не встановлюється ліміт розташованим на території України іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам, міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються імунітетом і дипломатич­ними привілеями, а також тим представництвам інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності.

Для новостворених підприємств, які тільки розпочинають свою діяльність і вже одразу здійснюють операції з готівкою, ліміти залишку готівки в касі мають встановлюватись на перший місяць їхньої роботи обслуговуючими банками у п'ятиденний термін після відкриття поточного рахунка, виходячи з поданих підприєм­ствами розрахунків. Зазначені ліміти уточнюються цими підпри­ємствами за фактичними показниками своєї діяльності за місяць з подальшим їх перезатвердженням (протягом 10 днів після за­вершення першого місяця роботи підприємства) у встановлено­му порядку банківськими установами на підставі відповідних заявок-розрахунків, що обов'язково мають подаватися цими під­приємствами банкам.

Усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати у порядку і в строки, встанов­лені банківською установою, для зарахування на їхні рахунки. Якщо підприємство не подає у визначені строки обслуговуючому бан­ку вказаної заявки-розрахунку ліміту залишку готівки в касі, то він в односторонньому порядку встановлює такому підприєм­ству ліміт залишку готівки в касі розміром в один неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

При встановленні лімітів залишку готівки у касі банки обо­в'язково враховують, що підприємства мають право зберігати протягом 3 робочих днів понад встановлений ліміт у касах готів­ку, що одержана у банку для виплати заробітної плати, заохо­чень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, відряд­жень, дивідендів; колективні сільгосппідприємства, підприємства залізничного транспорту та морські порти — для проведення таких виплат працівникам віддалених підрозділів, а виконавчі органи сільських рад — протягом 5 робочих днів, включаючи день одержання готівки у банку.

Підприємства, незалежно від форм власності, можуть прово­дити розрахунки з іншими підприємствами та фізичними осо­бами як у безготівковій, так і в готівковій формі. Національний банк України, залежно від стану грошового ринку, може накладати відповідні обмеження на розмір та види господарських операцій, що здійснюються з використанням готівки (станом на 1 вересня 1999 р. сума платежу готівкою одного підприємства іншому підприємству не повинна була перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами).

Усі готівкові розрахунки підприємств між собою, а також з громадянами проводяться як за рахунок коштів, одержаних у касі банку, так і безпосередньо за рахунок готівкової виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг) та інших касових надходжень. Таким чином, готівкова виручка підприємств від ре­алізації товарів (робіт, послуг) та інші касові надходження мо­жуть не здаватись до кас банків, а використовуватись ними в необхідних розмірах для фінансування господарських витрат, у тому числі й на виплати, пов'язані з оплатою праці і виплатою дивідендів. При цьому підприємства, що здійснюють такі розра­хунки, мають забезпечувати систематичну і повну сплату податків та внесення обов'язкових платежів до державних цільових фондів у порядку і строки, визначені чинним законодавством.

Якщо ж такі підприємства мають податкову заборгованість, усі розрахунки з іншими підприємствами вони повинні здійсню­вати тільки в безготівковому порядку.

Національним банком України покладено обов'язки па комер­ційні банки щодо контролю за здійсненням готівкових операцій їхніми клієнтами. Так, установи банків повинні не менше ніж один раз на 2 роки перевіряти дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах-клієнтах, незалежно під форм власності, та одержувати від них дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання грошей.

Основними напрямками банківського контролю касових опе­рацій клієнтів є:

— дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касі: понадлімітні залишки готівки в касі підприємства визначаються прямим розрахунком за кожний робочий день шляхом порівнян­ня залишку готівки в касі на кінець дня з встановленим банком лімітом, незалежно від того, здійснились в цей день касові оборо­ти чи ні. До суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня включається також готівка, що була видана підприємством під звіт своїм працівникам, але не витрачена і не повернена до каси підприємства на наступний робочий день після видачі її під звіт (з відряджень — протягом 3 робочих днів після закінчення відрядження);

— відповідність записів касової книги підприємства про суми, одержані з банку і здані в банк, даним самого банку. У разі роз­ходження між даними банку і записами в касовій книзі з'ясову­ються причини цих розходжень;

— дотримання встановлених строків і порядку здавання гро­шової виручки, своєчасність повернення в банк невитрачених сум заробітної плати та інших сум. У разі виявлення порушень з'ясо­вується, протягом якого часу і яка сума не здавалась до банку і з якої причини;

— правильність витрачання готівки, одержаної в байку, на цілі, зазначені в чеку;

— правомірність витрачання готівки з виручки;

Результати перевірки працівник банку оформлює у вигляді акта, в якому відображається стан надходження готівки до каси підприємства та її витрачання за період, що перевіряється.

Якщо в ході перевірки виявлені порушення діючого порядку ведення касових операцій чи зловживання, комерційний банк зобов'язаний передати відповідні акти перевірок податковій ад­міністрації або правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених чинним законо­давством.

Банківські операції з розрахунково-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб виступають першоосновою функціо­нування будь-якого комерційного банку та є визначальними з точки зору перспектив розвитку діяльності банку. Саме з цих операцій починається взаємодія і співпраця банку зі своїми клієнтами. Отже, від того, наскільки якісно та ефективно банк зможе обслуговувати платіжний оборот клієнтури, залежатиме прийняття нею відповідних рішень щодо подальшої роботи у сфері андеррайтингових, кредитних, інвестиційних, валютних та інших операцій, які банк може запропонувати своїм клієнтам.

Особливої значимості розрахунково-касові операції набува­ють у сучасних умовах, коли традиційно доходні для банків опе­рації з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), кре­дитні операції, операції з іноземною валютою втратили значний рівень власної прибутковості. Тому на сьогодні є економічно до­цільним ставлення до розрахунково-касового обслуговування як до пріоритетного напрямку банківської діяльності з точки зору збільшення її доходності, що потребує постійного вдосконалення та підвищення ефективності механізму здійснення розрахунко­во-касових операцій для забезпечення необхідного рівня рента­бельності та фінансової стійкості комерційних банків сторони керуються умовами договору, з якого виникли зобов'язання між підприємством і новим боржником (строки погашення боргу, штрафні санкції, форми розра­хунків тощо).

У 60-х - 80-х роках у багатьох банках світу спостеріга­лося значне збільшення потоків і обсягу операцій. Обчис­лювальні можливості і потужності мереж і систем обробки інформації були дуже малими.

Кінець 80-х початок 90-х років привів до необхідності створювати електронне банківське середовище, оскільки зна­чна кількість банків почала сприймати комп'ютерні системи, телекомунікаційні мережі та інформаційні технології, як мо­гутню стратегічну зброю, яка допоможе їм краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше обслу­говувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-ті роки через послаблення державного регулюван­ня банківської діяльності все більшого значення набуває застосування технології для розв'язання потреб банківської справи. Якщо в минулому банки мислили категоріями «да­них», то тепер мова йде про «інформацію». Стає зрозумі­лим, що володіння інформацією і уміння опрацьовувати її з допомогою сучасних інформаційних технологій, то є рі­вень, при якому володіння інформацією може використову­ватися як стратегічна зброя. Для досягнення цього потрібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, із будь-якого місця країни.

Початок процесу комп'ютеризації банків у світі відно­сять до 60-х років, коли з'явились перші автоматизовані

Розділ написаний спільно з Д. П. Біленчуком і О. В. Піксотовою.

Системи бухгалтерського обліку, обробки рахунків клієнтів і платежів по чеках.

Уже в 70-ті роки банки зробили дуже багато, щоб на­близитись до клієнтів, перейти на співпрацю з клієнтами, а не з рахунками. Телекомунікаційна техніка в цей час забезпечила можливість обслуговувати клієнта в любому відділенні банку незалежно від місця знаходження його рахунку.

80-ті роки ознаменувалися значними успіхами у вве­денні «електронних» грошей. З'явились банківські автома­ти, їх широке застосування приводить до скорочення пото­чних розходів, зменшення чисельності касирів і прискорен­ня часу доступу клієнтів до своїх вкладів.

У цей час були створені банківські системи для обслу­говування клієнтів удома. З їх допомогою стало можли­вим:

- зробити запит по телефону про інформацію в банків­ському комп'ютері і отримати відповідь синтезованим люд­ським голосом;

— отримати термінове повідомлення про залишок гро­шей на рахунку, проконтролювати їх рух і т. ін.

Це сприяло створенню нової технології банківського обслуговування.

На сьогоднішній день в Україні гостро відчувається не­стача спеціалістів по банківських технологіях, немає відпо­відної технічної і навчальної літератури по банківських еле­ктронних системах. Зарубіжний книжковий ринок у цій га­лузі теж не дуже насичений тому, що системи електронних платежів не є широко тиражованим комерційним продуктом з однієї сторони, а з іншої, і розробники, і користувачі зовсім не зацікавлені розкривати окремі технічні деталі системи, щоб не «навчити» потенційних зловмисників.

Впровадження в практику банків сучасних безпаперових комп'ютерних технологій, систем електронних плате­жів без серйозних зусиль, суттєвих затрат, загального під­йому культури банківського виробництва і правопорядку неможливе. Але очевидно одне, що з кожним днем будуть зростати потенційні можливості використання програмного забезпечення при прийнятті рішень в банківській справі, а це приведе до необхідності залучення спеціалістів і їх знань для швидкого переходу на сучасне банківське інформацій­но-технологічне обслуговування в Україні.