Національні фінанси України і внутрішнє середовище. Потоки капіталів в Україні, основні фінансові інститути України

ПЛАН

1. Сутність, визначення і складові фінансового ринку в Україні

2. Ринок цінних паперів і особливості його регулювання в Україні

Використана література

1. Сутність, визначення і складові фінансового ринку в Україні

В Українській економічній літературі постійно вживаються такі терміни як «фінансовий ринок», «ринок капіталів», «ринок цінних паперів», «фондовий ринок». В той самий час, офіційного визначення цих термінів в Україні на даний момент не існує.

Єдиним більш-менш розробленим терміном, якому було дано офіційне визначення є «ринок цінних паперів» (Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України Постанова Кабміну України №277 від 29 квітня 1994 р.).

«Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин».

Але в даному визначенні не вказано, хто діє на ринку цінних паперів (суб’єкти), який характер відносин, в які вступають його учасники, і з якої нагоди утворюються ці відносини.

На наш погляд, ринок цінних паперів уявляє з себе особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну вартість, вільно обертаються та свідчать про відносини співволодіння, позики та похідних від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітенти), і тими, хто їх купує (інвестори), опосередкований, як правило, участю особливих суб’єктів підприємницької діяльності - фінансових посередників.

Якщо висловитись менш просторо, ринок цінних паперів - це частина ринку позикових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів - документів, що підтверджують майнове право та право власності на підставі їх надання.

Але в той самий час ринок цінних паперів не є окремим самостійним інститутом ринкової економіки, а є частиною фінансового ринку країни.

Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позичальниками за допомогою посередників на підставі попиту і пропозиції на капітал.

На практиці він уявляє з себе сукупність фінансово-кредитних інститутів, що спрямовують потоки грошових коштів від власників до позичальників та навпаки.

Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного %.

Фінансовий ринок поділяється на:

·грошовий ринок;

·ринок капіталів.

Грошовий ринок - це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року). В свою чергу, грошовий ринок поділяється на:

1) обліковий ринок;

2) міжбанківський ринок;

3) валютний ринок.

Інструментами, що використовуються на обліковому ринку, виступають казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань. Основними рисами короткострокових цінних паперів є їх висока ліквідність та мобільність.

Міжбанківський ринок - частина ринку позичкових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найбільш розповсюджені терміни дії депозитів - 1,3,6 місяців; граничний термін від 1 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти міжбанківського ринку використовуються банками не лише для короткострокових, але і для середньо- та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, який пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн. Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальновизнаних для всіх країн платіжних засобів. Тому необхідною умовою для проведення розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, послугами, інвестиціями, міждержавними платежами є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або отримувачем.

Валютні ринки - офіційні центри, де здійснюється купівля продаж валют на підставі попиту та пропозиції.

Ринок капіталів поділяється на:

1) ринок цінних паперів;

2) ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків. Якщо грошовий ринок надає високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових ресурсах.

Таким чином, фінансовий ринок = грошовий ринок + ринок капіталів.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу.

2. Ринок цінних паперів і особливості його регулювання в Україні

Законодавче регулювання роботи фондового ринку в різних країнах відбувається по-різному, але його метою завжди було створення найбільш сприятливих умов для інвесторів та емітентів. Загальні правила поведінки на ринку цінних паперів емітентів, інвесторів та фінансових посередників сформульовані у міжнародних стандартах за торгівельними системами, клірингу та розрахункам за цінними паперами.

Розроблені принципи функціонування цивілізованого фондового ринку:

Ø прозорість;

Ø відкритість та доступність;

Ø упорядкованість;

Ø конкурентність.

У відповідності з цими принципами Український фондовий ринок поділено на:

1) біржовий;

2) позабіржовий.

Цей розподіл зафіксовано у Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України.

Біржовий сегмент - ринок біржових фірм та банків, переважно брокерський. (обертається 1% цінних паперів).

Позабіржовий - ринок фінансових посередників, переважно ділерський, який згідно Концепції поряд з філіями Української фондової біржі посідає місце регіональних фондових бірж.

Формами обігу цінних паперів є готівкова та безготівкова. (Безготівкові цінні папери обов’язково розміщуються у депозитаріях, що покликані зберігати цінні папери, вести облік та здійснювати контроль операцій з ними, а також здійснювати інші функції згідно до депозитного договору).

Основне завдання депозитарію - бути номінальним держателем цінних паперів. Саме у такий спосіб він реєструється у реєстрі акціонерів. Основні труднощі - первинне нагромадження достатньої кількості депонованих цінних паперів клієнтів для того, щоб запобігти частим зверненням до реєстру під час реалізації цінних паперів.

Для швидкого проведення великої кількості розрахунків з цінними паперами є необхідним ще один інститут ринку - клірингова палата або депозитарно-клірингова організація. Труднощі - початкова правова база з клірингу і розрахунків була створена для банківських структур, які мають відповідні ліцензії. Поява самостійних клірингових організацій в такій ситуації обов’язково регламентується Нацбанком. Але ринок цінних паперів є досить специфічним і дуже відрізняється від грошового ринку.

Головним завданням фондового ринку України є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок цінних паперів відображає економічні співвідношення, що виникають під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, який рухається у формі цінних паперів.

В Україні на даний час існує мінімум три ринка цінних паперів:

· акції акціонерних товариств, що утворилися як класичні акціонерні товариства;

· акції приватизованих підприємств;

· державні цінні папери.

Але й досі не виявлено процентне співвідношення між цими ринками.

Розвиток і функціонування національного ринку цінних паперів в Україні стримується об’єктивними та суб’єктивними факторами:

1) відставанням діючої законодавчої та нормативної бази функціонування ринку цінних паперів від розвитку реальних процесів;

2) недостатнім державним регулюванням національного ринку цінних паперів;

3) відсутністю необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.

Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на:

· саморегулювання;

· державно-правове регулювання.

Саморегулювання може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним з учасників операцій на ринку цінних паперів. Колективне саморегулювання пов’язано з відпрацюванням правил і положень, які мають дотримуватись групами учасників ринку. До колективного саморегулювання можна віднести створення фондової біржі як окремого інституту, що об’єднує осіб, які займаються торгівлею цінними паперами, а також представників різних організацій, створених як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.

Умови, що склалися в Україні, вимагають більш інтенсивного розвитку державно-правового регулювання ринку цінних паперів, яке полягає у прийнятті законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, пов’язаних з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

Розглянемо правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в Україні. Це Закон України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньо-економічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про депозитарій», а також законів щодо приватизації.

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють такі законодавчі акти: Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» 18.06.1991р., «Про депозитарій»; Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» 19.02.1991р.

Використана література

1. Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 1999

2. Родионова Н. Финансы. – М.: Финансы, 1995.

3. Шевченко В., Кизименко Ю. Міжнародні фінансові ринки залучення інвестицій для перехідної економіки. //Банківська справа.-1999.