Нормативно-правове забезпечення прибутку та джерела його формування

1. Правове регулювання прибутку. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства

У Законі України «Про під­приємства в Україні» записано: «Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який . здійснює ви­робничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного при­бутку (доходу) . На всіх підпри­ємствах основним узагальню­ючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». Цими нормативними положен­нями визначається роль і місце прибутку в економіці підпри­ємства.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою ви­датків; він являє собою єдину форму його власних нагромад­жень. Податок на додану вар­тість і акцизний збір, які надхо­дять у складі виручки від реалі­зації продукції підприємств, являють собою форми центра­лізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпо­рядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акциз­ного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфе­рі виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із го­ловних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удоско­налення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку — з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і немате­ріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між до­ходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особли­вість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї про­дукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не спів­падає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «ви­трати виробництва». Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття ви­трат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигля­ді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і на­ступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що ле­жить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий.

Додатковий продукт — це вартість, створювана безпосеред­німи виробниками понад вартість необхідного продукту. Додат­ковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необ­хідному й додатковому продукті втілено заново створену вар­тість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реа­лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за прави­льністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена мето­дика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'яза­на з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому фор­мування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства — суб'єкта господарської дія­льності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінан­совому менеджменті.

Об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необ­хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підпри­ємств сфери матеріального виробництва — це частина національ­ного доходу.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорі­єю. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу ва­лового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фі­нансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа­рювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу бага­тьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи під­приємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений держа­вою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна­чення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-госпо­дарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установ­лені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибу­ток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структур­них зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових ре­зультатів.

У таблиці 1 наведено дані щодо сучасної структури прибутку по галузях економіки. Частка прибутку промисловості становить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку є достатньо сталою. На збиткове перетво­рилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв'язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25,6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 1996 році були підприємст­ва фінансово-банківської сфери.

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992-1996 роки свідчать про складні процеси, що від­буваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефектив­ності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворен­ням.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємс­тва, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цін­ностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реаліза­ції на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реаліза­ції основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховує­ться відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів об­числюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з ре­алізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коли­ватись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових ін­вестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фондиіншихпідприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумов­лено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансо­вих інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від воло­діння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареалізацій­них прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

• прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

• невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

• надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

• штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення госпо­дарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосу­ванням фінансових санкцій;

• штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кре­диту з державного бюджету;

• кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

• дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

• прибуток від завищення цін і тарифів;

• курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

• прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

• вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини викона­ного повністю бартерного контракту;

• прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами госпо­дарювання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до скла­ду прибутку не включаються.

2. Прибуток від реалізації продукції та його формування

Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток уходить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на роз­рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою зарахування коштів покуп­ця на банківський рахунок постачальника або за датою відванта­ження продукції (товарів), а для робіт (послуг) за датою фактичного виконання(надання)таких.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодав­чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі­зації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження това­рів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів під­приємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. наведено структурно-логічну схему формування при­бутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Обсяг реалізації в оптових

цінах

Собівартість Прибуток Акцизний збір Податок на додану

вартість

Рис. Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар­тості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу ви­робництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, зали­шків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виро­бів. За умов формування ринкової економіки державного регулюван­ня рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюєть­ся можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збіль­шення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсут­ність належної конкуренції, монопольне становище деяких підпри­ємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підпри­ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рента­бельність є досить суттєвими.

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар­тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якіс­ним показником діяльності підприємств, показником її ефективнос­ті. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, по­слуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо­вій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (вико­нання} та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собі­вартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівар­тість продукції.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до ува­ги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на со­бівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Поста­новами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові поло­ження з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі поло­ження, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівар­тість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соці­альні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних акти­вів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, роз­мір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

• відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне стра­хування, соціальне страхування, страхування на випадок безро­біття);

• амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

• витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон­дів;

• інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і дже­рела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 тра­вня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується кате­горія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базує­ться на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити де­які економісти після прийняття названого закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Ско­рочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зни­ження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання чис­ленних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробниц­тво і реалізацію продукції. Для цього необхідно знати: повний пере­лік указаних витрат, що дається в Типових положеннях; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо форму­вання собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних за­конодавчих і нормативних документів, що регламентують ці пи­тання.

Використана література:

1. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 1995.-160с.

2. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

3. Словник-довідник економіста. – К., 2000.

4. Фінанси підприємств. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1999.—384с., іл.

5. Финансы предприятий: Учебник /Колчина Н.В., Поляк Г.Б., Павлова Л.П. и др.; Под ред. Проф. Н.В. Колчиной. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 413с.