Державний бюджет: суть, структура, джерела формування, дефіцит, проблеми

Зміст

Вступ

1. Суть державного бюджету та його структура . ( с. 4-16).

1.1. Сутнiсть та призначення бюджету:

а) становлення сучасних бюджетних вiдносин;

б) визначення термiну бюджет.

1.2. Бюджет як економiчна категорiя:

а) ознаки категорiї;

б) сутнiсть категорiї;

в) функцiї бюджету.

1.3. Призначення бюджету в ринковiй економiцi:

а) бюджет i ринкова економiка;

б) бюджет як основний фiнансовий палан держави.

1.4. Взаэмозв`язок бюджету i соцiально-економiчних процесiв:

а) вплив бюджету на соiально-економiчнi процеси;

б) фактори впливу на бюджет.

2. Основнi джерела формування державного бюджету.(c. 16-21).

2.1. Сутнiсть доходiв Державного бюджету.

2.2. Джерела доходiв.

2.3. Класифікація державних доходiв.

3. Бюджетний дефiцит та державний борг, суть, причини та шляхи вирiшення.(c. 22-31)

3.1. Державний борг, його класифiкацiя. Методи управлiння державним боргом.

3.2. Бюджетний дефiцит:

а) бюджетний дефiцит як категорiя;

б) види бюджетного дефiциту;

в) причини дефiциту Державного бюджету в Україні;

г) шляхи вирiшення бюджетного дефiциту.

4. Проблеми формування Держaвного бюджету Українi на сучасному етапi.(c. 32-42)

Висновок

Вступ

Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна час­тина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюдже­тах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розви­ток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл І перерозподіл валового внутрішнього про­дукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на ре­зультати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соці­альну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню зале­жить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він с об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політич­них переконань, уявлень про справедливість.

У країнах з розвиненою ринковою системою нині сформу­валися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Воднораз трансформаційні процеси, які сьогодні від­буваються в Україні, мають свої особливості й потребують вив­чення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання цього досвіду. Нині в Україні у сфе­рі бюджету концентруються иайгостріші проблеми економічного й соціального життя держави. Це бюджетний дефіцит і держав­ний борг, повнота мобілізації коштів до бюджету та ефективність їх витрачання.

1.Суть державного бюджету та його структура.

1.1 Сутність та призначення бюджету.

а)становлення сучасних бюджетних відносин.

Як зазначалося в попередніх розділах, прообраз бюджетних відносин почав зароджуватись з розвитком перших цивілізацій, коли вони почали оформлюватись у держави. Але пройшло багато століть, перш ніж бюджет

Став від'ємним атрибутом держави, а необхідність його формування була усвідомлена людьми. Цьому передувала тривала еволюція товарно-грошових відносин, вироблення системи збирання і витрачання державних доходів, яка б задовольняла більшу частину суспільства, забезпечувала виконання державою таких життєво важливих функцій, як захист від посягань інших держав, фінансування соціально-економічного розвитку країни тощо. Усе це у відносно дієздатному варіанті було сформовано протягом XIX ст.

Фінанси як самостійна сфера людської діяльності й економічна категорія сформувались на кілька століть раніше, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових.

Бюджетні відносини почали виділятись в окрему ланку фінансових,коли ускладнився процес перерозподілу частини суспільного

ту й управління цим процесом стало складнішим. Так, у другій половині XIX ст., коли відзначався бурхливий розвиток економік Англії, Франції, Німеччини, дещо нижчими темпами розвивалась економіка царської Росії, почали істотно зростати надходження до бюджетів. Окремі локальні війни, які в цей час відбувалися в Європі, також вимагали значного обороту грошових коштів. Для збалансування витрат і доходів вводились нові форми забезпечення надходжень. Так, у Росії кінця XIX ст. до ЗО % усіх надходжень забезпечувала винна монополія. Ще більше посилились ці процеси на початку ХХ ст., особливо в країнах, що воювали.

Потрібно також відзначити характерну особливість суспільних відносин, що почали формуватись у середині XIX ст. Це — станов­лення і зростання чисельності робітничого класу, який почав відігра­вати помітну роль і, відповідно, вимагав задоволення своїх потреб, передусім соціальних — медичного, освітнього, духовного напрямів.

Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. бюджетні відносини стали вагомою складовою фінансових і фактично виділились в окре­му галузь науки та практичної діяльності.

б) Визначення терміну "бюджет".

Сьогодні під терміном "бюджет" розуміють кілька понять. Крім того, налічується приблизно п'ятде­сят його похідних значень. Зважаючи на таку багатозначність цього терміна, звернемося до його витоків.

Слово "бюджет" походить від старонормандського bougette (шкіря­ний мішок). З нього надалі утворилось англійське слово budget, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову.

У Франції тривалий час цей термін не вживали. Так, в усіх трьох томах книги "Управління фінансами" Неккера, опублікозаних у 1784 р., він жодного разу не згадується. У книзі міністра фінансів де Раммеля "Фінанси Франції" цей термін також не вживається. У доповіді Трибунату на 11-му році Республіки Ж.-Б. Сей говорив: "Бюджет — варварське слово, навіть в англійській мові його первіс­не значення перекручено, і тому ми маємо замінити його своїми іме­нами — рівновага між державними потребами і коштами". Маркіз Одіфре один із розділів своєї шеститомної книги "Фінансова систе­ма Франції" називає "Бюджет", проте визначення цього терміна не дає. Це стосується і статті Павла Буато у "Фінансовому словнику": незважаючи на загальний заголовок "Бюджет" і підзаголовок "визначення", тлумачення поняття, про яке йде мова, у статті немає /15, C.1-4/.

Слід зазначити, що походження цього терміна можна простежити і за своєрідною історичною процедурою: коли в Англії палата гро­мад у XVI—XVII ст. затверджувала субсидії королю, перед закін­ченням засідання канцлер казначейства відкривав портфель, в яко­му були папери з відповідним законопроектом. Це називалось "відкриттям бюджету", пізніше назву портфеля (шкіряна сумка) було перенесено на цей законопроект. З кінця XVII ст. в Англії законо­проект, який включав план доходів і видатків і який мав затверджу­ватись парламентом дістав назву "бюджет".

У літературних джерелах на початку XIX ст. чіткого визначення терміна "бюджет", попри існування цього явища на практиці, не було.

Але, як відзначив Ж.-Б. Сей, "часте вживання будь-якої формаль­ності примушує знайти для неї короткий вислів".

Словник Французької академії вже супроводжує термін "бюджет" таким тлумаченням: "Бюджет — слово, яке запозичене з англій­ської мови, використовується в адміністративному житті для позна­чення щорічної відомості передбачуваних витрат і сум, або доходів, передбачених для покриття цих витрат". Словник Літтре також визначає "бюджет" як "щорічно визначену відомість державних над­ходжень та витрат". При цьому як епіграф він подає вірші Віктора Гюго: "Бюджет — чудовисько велике, риба дивна, гачки якій з усіх сторін кидають". Поль Леруа-Больє в "Трактаті про фінансову на­уку" відзначає: "Бюджет є відомість, яка включає передбачення до­ходів та витрат протягом визначеного часу; це таблиця, яка обчис­лює та порівнює надходження, що мають надійти, з витратами, які необхідно здійснити". У Кодексі державної звітності поняттям "бю­джет" визначається так: "Бюджет є акт, який передбачає і дозволяє щорічні надходження і витрати держави або інші повинності, які підпорядковуються законам, тим же правилам" (Ст. 5 декрету від 31.05.1862 р.).

Отже, протягом XIX ст. відбулося оформлення терміна "бюджет" у відносно зрозуміле поняття.

Рене Штурм відзначає, що "офіційні акти могли використовувати термін "бюджет" тільки на початку XIX ст.", а професор М. І. Бо-голєпов підтверджує, що "держбюджет у сучасних його формах не бере початок пізніше, ніж перші десятиріччя XIX ст."/3, C.5/.

Протягом XX ст. тлумачення цього поняття стали чіткішими та всеохоплюючими. Так, Ф. Нітті підкреслює, що "в бюджеті повинні бути показані всі доходи і всі витрати без усіляких приховувань або таємничих визначень"/9, C.563/.

Одним із перших планову природу бюджету відзначив німець­кий фінансист Шанц. Вагомий вклад у фінансову науку, в тому числі і з бюджетних питань, внесли російські й радянські вчені І. X. Озеров, С. Ю. Вітте, М. І. Боголєпов, Д. Боголєпов, Ф. О. Меньков, М. І. Фрід-ман. Так, у Д. Боголєпова знаходимо: "У сфері державного господар­ства під бюджетом розуміємо передусім сукупність доходів і витрат протягом певного періоду, по-друге, визначений у цифрах план ве­дення державного господарства, установлений на прийдешній бю­джетний період, І закон, згідно з яким стягуються доходи і здійсню­ються витрати"/2,C.53/.

Наприкінці XX ст. у перекладених зарубіжних посібниках знахо­димо визначення С. Фішера: бюджет — це "детальний опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або урядів"/13, C.513/.

Помітний внесок у розбудову бюджетних питань зробили також і українські вчені. Серед тих, чиї праці виходили наприкінці XIX — на початку XX ст., слід назвати М. І. Туган-Барановського, І. І. Ян-жула, М. Яснопольського, М. X Бунгше, М. М. Олексієнко, І. Мирні-кова, X. Лебедя-Юрчика.

Серед сучасних учених, які плідно досліджують бюджетну про­блематику, — Й. Бескид, С. Буковинський, С. Булгакова, О. Василик, 3. Васильченко, В. Геєць, М. Деркач, Л. Єрмошенко, М. Єрмошенко, А. Єпіфанов, В. Кравченко, В. Краснова, І. Лукінов, І. Лунін, У. Огонь, В. Опарін, М. Пабат, К. Павлюк, Д. Полозенко, І. Сало, С. Слухай, Т. То­карева, В. Федосов, О. Чернявський, М. Чумаченко, С. Юрій та ін.

Так, відомі вчені в галузі фінансів професори О. Д. Василик та В. М. Федосов зазначають: "Державний бюджет України — центра­лізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовуєть­ся для виконання покладених на неї функцій, передбачених Консти­туцією України" . "Державний бюджет виражає фінансові відноси­ни, пов'язані з ціноутворенням та використанням фонду грошових ресурсів держави".

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному кодексі України дається таке визначення: "Бюджет — план формування та викорис­тання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та орга­нами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду".

Звернемося до словників, зокрема до "Словника іншомовних слів": "Бюджет (англ. budget, букв. — торба, гаманець) — 1) затвер­джений у законодавчому порядку розпис, кошторис грошових до­ходів і видатків держави, міста, які передбачається одержати і ви­тратити у майбутньому; 2) план доходів і видатків особи, сім'ї на певний період".

Отже, можемо зробити висновок, що в сучасних умовах термін "бюджет" охоплює широкий спектр понять. Надалі в цьому посібни­ку розглядається бюджет держави.

Майбутній економічний фахівець чи менеджер повинен знати:

• основи побудови бюджетної системи України та окремих за­ рубіжних країн;

• законодавчі й інструктивні матеріали бюджетного напряму;

• форми і методи планування в бюджетних організаціях;

• етапи бюджетного процесу;

• організацію функціонування органів управління бюджетною системою.

Майбутній фахівець повинен уміти:

• виконувати необхідні розрахунки бюджетних доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи;

• складати проекти кошторисів бюджетних установ;

• складати пояснювальну записку до звіту про виконання відпо­відного бюджету;

• знаходити резерви додаткових надходжень і економії витрат відповідного бюджету.

1.2. Бюджет як економічна категорія.

а)ознаки категорії.

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, які виконують специфічне призначення — задоволення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-терито­ріальних структур у фінансових ресурсах.

Бюджет як економічна категорія має такі ознаки:

1.Історичність. Бюджет як категорія склався історично,мав свої специфічні риси зародження в різних країнах, вони проявляються в сучасних умовах.

2.Плановість. Основою функціонування бюджету є його плановий характер.

3.Юридичний характер. Бюджет має силу нормативного акта.

4.Термін дії. Бюджет складається і функціонує протягом певного терміну.

Бюджет також має такі особливості./4, c.5/.

1. Бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, що пов'язані з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань.

2. За допомогою бюджету відбувається перерозподіл НД між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності.

3. Пропорції бюджетного перерозподілу вартості визначаються розширеного відтворення в цілому і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.

4. Галузь бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що обумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими ланками.

б)сутність категорії.

Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні економічні відносини. Учасниками цих відно­син є держава, суб'єкти господарювання всіх форм власності та насе­лення:

• держава має потребу у фінансових ресурсах для виконання своїх функцій;

• суб'єкти господарювання всіх форм власності та напрямів діяльності як постачають грошові ресурси державі, так і можуть їх отримувати від неї залежно від місця і ролі в системі економічних відносин;

• населення, яке може бути як платником податків (переважно особи працездатного віку), так і отримувачем грошових коштів (до­помога дітям, матерям, інвалідам, пенсіонерам тощо).

Сутність бюджету проявляється також у тому, що він є основною ланкою державних фінансів. На рис.1 відображено рівні та ланки державних фінансів, серед яких бюджет держави відіграє про­відну роль1.

Рис. 1 Система державних фінансів

в)функції бюджету.

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві — розподіль­на і контрольна. В економічній літературі називаються також і до­даткові функції — економічної безпеки держави, забезпечення існу­вання держави тощо.

Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з най­більшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює

такого багатопрофільного перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відом­ствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм — доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держа­ви, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

1.3. Призначення бюджету в ринковій економіці

а)бюджет і ринкова економіка.

Ринкова економіка суттєво відрізняється від попередніх господарських систем. Причому в кожній країні ця форма господарювання має певні особливості, які є відбитком національних ознак. Водночас ринковій економіці при­таманні загальні характерні риси, які проявляються в усіх державах з цією формою господарювання. Такими рисами є відносно само­стійне господарювання підприємств, організацій без суттєвого втру­чання держави у виробничий процес, конкуренція між товаровироб­никами за ринки збуту тощо.

Однак ринковий механізм повною мірою не може вирішити та­ких важливих для держави питань економічного характеру, як роз­виток наукомістких технологій, фундаментальних досліджень, мало­рентабельних, але суспільно важливих виробників, підтримання фун­кціонування складних і ризикованих програм (океанографічні, космічні дослідження). Ринкові процеси не завжди можна спрогнозувати, й інколи вони призводять до суттєвих втрат фінансових і матеріальних ресурсів. Прикладом може бути фінансова криза, яка в 1998 р. охопила приблизно 40 % країн світової спільноти.

б)бюджет як основний фінансовий план держави.

Як зазначалось, плановість бюджету є однією з його основних ознак. В Україні, яка трансформує свою соціально-економічну систему, здійснює перехід до ринкових умов господарювання, бюджет (як загальнодержавний, так і його місцеві частини) виконує роль основного регулятора цих про­цесів. Як фінансовий план він має передбачати виконання всіх функцій держави на загальнодержавному і місцевих рівнях — еко­номічної, соціальної, управлінської, військової, міжетнічної, судової, міжнародної тощо.

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінювання реальної бю­джетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків "чистого" бюджету (без цільових фондів).

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

• рівновага доходів і видатків;

• бюджетний надлишок (профіцит) — перевищення доходів над нормативними видатками;

• бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постійними доходами (податкові та неподаткові надходження).

За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державна позика, емісія грошей).

1.4. Взаємозв'язок бюджету і соціально-економічних процесів

а)вплив бюджету на соціально-економічні процеси.

Сучасний рин­ковий механізм господарювання в основному спрямований на роз­виток економічного аспекту діяльності людини і суттєво не зачіпає соціального аспекту. Але ж суспільство є єдиним організмом, і його існування пов'язано з оптимальним вирішенням як економічних питань у повному обсязі, так і соціальних. Ось чому ті питання, які неповною мірою може вирішити ринковий механізм, бере на себе держава, використовуючи різні методи, що дістали назву державного регулювання. Бюджетні питання держава регулює за допомогою бю­джетної політики.

Бюджетна політика — сукупність заходів держави з органі­зації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її еко­номічного і соціального розвитку. Розробляється бюджетна політи­ка органами влади — законодавчою, виконавчою відповідного рівня із залученням фахівців — науковців, практиків як вітчизняних, так і зарубіжних.

Сутність бюджетної політики:

 бюджетна політика відображається в статтях доходів і видатків бюджету, у джерелах їх формування і напрямах використання;

 бюджетна політика виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх використанні на державні потреби.

Напрями бюджетної політики:

 Сприяння процесу збалансованої макроекономічної стабі­лізації, подоланню інфляційних процесів та структурній перебудові.

 Здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників то­варів та послуг усіх форм власності та зменшення подат­кового тиску на них.

 Здійснення структурних реформ за критерієм економіч­ного зростання і підвищення рівня економіки України.

 Формування взаємовідносин у бюджетній системі в на­прямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів.

 Оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування.

 Пошук додаткових джерел доходів бюджету./4, c.20/. Бюджетна політика має реалізовуватися за допомогою двох орга­нічних складових — бюджетної стратегії та бюджетної тактики. Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політи­ки, а бюджетна тактика — методи реалізації бюджетної політики на коротший термін.

Для практичної реалізації бюджетної політики в державі ство­рюється бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямо­ваність бюджетних відносин у складній соціально-економічній си­стемі держави. Потрібно зазначити, що бюджетна політика — це органічна складова фінансової політики держави і відповідно бю­джетний механізм є складовою фінансового механізму.

Бюджетний механізм — сукупність засобів, які застосовує дер­жава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення на­лежних умов для економічного і соціального розвитку. Характери­стика бюджетного механізму подана на рис. 2/4, c.19/

Рисунок 2. Характеристика бюджетного механізму

Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної політики, ви­користовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси.

Розглянемо детальніше вплив бюджету на соціально-економічні про­цеси. Цей вплив може здійснюватися прямими та непрямими методами.

До прямих методів можна віднести законодавчі та інші норма­тивні акти, які безпосередньо регулюють "правила гри" всіх учас­ників економічних відносин — держави, суб'єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення "пра­вил гри". Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

До непрямих методів належать дії державних органів щодо пе­рерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання.

Вагомим є значення бюджету і в соціальному напрямі. Це дося­гається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об'єднань, рівня економічного розвитку держави та інших факторів через бюджет фінан­суються складові соціальної сфери — наука, культура, спорт, охорона здоров'я, освіта, забезпечується утримання інвалідів, пенсіонерів тощо.

Досягти оптимального співвідношення між економічним та со­ціальним напрямами — значить задовольнити інтереси всіх соціаль­них груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирі­шено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

Бюджет також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі бюджетні важелі, як ставки по­датків, процентні ставки, бюджетний контроль та штрафні санкції, дер­жана має вагомий вплив на цих суб'єктів економічних відносин.

б)фактори впливу на бюджет.

Зв'язок бюджету із зовнішнім сере­довищем взаємний — не лише він має вплив на соціально-економічні процеси, а й сам зазнає впливу конкретних факторів. Ці фактори розглядають з позицій об'єктивності й суб'єктивності та за напря­мами — економічні, соціальні, політичні.

Об’єктивні фактори:

· Характер виробничих відносин та рівень розвитку продуктивних сил,які безпосередньо впливають на зміст бюджету.

· Природні особливості країни.

· Економічні особливості країни.

· Соціальні особливості країни.

· Традиції,специфіка розвитку на певному історичному етапі.

Суб’єктивні фактори:

· Тип держави.

· Політика уряду у відповідний періоду.

· Пріорітети розвитку.

· Зовнішня і внутрішня економічна ситуація.

Напрями впливу на бюджет:

1.Економічні:

 валовий внутрішній продукт;

 національний дохід;

 економічне зростання (спад) виробництва;

 продуктивність суспільної праці;

 співвідношення в розвитку підприємств, які виготовляють продукцію споживання і розвитку;

 розвиток важливих галузей науки і техніки;

 фінансова політика.

2.Соціальні :

 обсяг та рівень заробітної плати різних категорій працівників;

 розмір споживчого кошика;

 товарообіг державної та комерційної торгівлі;

 мережа лікарень, поліклінік торгівлі;

 мережа дошкільних, шкільних закладів, ВУЗів.

3.Політичні:

 забезпечення обороноспроможності країни;

 підтримання внутрішнього правопорядку ;

 раціональна організація управління державою;

 ефективна діяльність законодавчої та виконавчої влади.

2.Основні джерела формування Державного бюджету.

2.1.Сутність доходів Державного бюджету.

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними норма­тивними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бю­джету відображають економічні відносини держави з підприємства­ми, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адмі­ністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конститу­цією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджет­них доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціаль­ної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стра­тегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обо­в'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.

2.2. Джерела доходів.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бю­джетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретиза­ція доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Дер­жавний бюджет на поточний рік. Розглянемо класифікацію доходів, подану в табл. 1./4, c.53/

Таблиця 1. Класифікація доходів Державного бюджету

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, со­ціальне, політичне, національне спрямування. Розглянемо лише еко­номічний напрям як найбільш вагомий.

Зовнішні фактори:

Ø Зовнішній державний борг;

Ø Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;

Ø Рівень цін на енергоносії;

Ø Сальдо торговельного балансу;

Ø Рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій;

Ø Сальдо торговельного балансу.

Внутрішні фактори:

Ø Рівень податкових ставок;

Ø Рівень банківського процента;

Ø Рівень податкової спроможності населення;

Ø Об’єкти приватизації;

Ø Рівень ВВП;

Ø Курс національної валюти;

Ø Рівень інфляції;

Ø Внутрішній державний борг.

Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.

Доходи Державного бюджету України включають:

· доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утри­муються за рахунок Державного бюджету України, та інших визна­чених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу ак­тинів, що належать державі або підприємствам, установам та органі­заціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

· міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

2.3. Класифікація державних доходів.

│ │ │ │ │

│ │

│ │

Рисунок 3. Класифікаційні ознаки доходів Державного бюджету

1.За джерелами утворення:

1) доходи, отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);

2) доходи, що входять до складу фонду від­шкодування (частина амортизаційних відраху­вань);

3) доходи від реалізації національного багат­ства.

2. За соціально-економічними ознаками дохо­ди поділяються на:

1) доходи від господарської діяльності;

2) доходи від використання природних ресур­сів;

3) доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

4) доходи від банківської діяльності;

5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння;

6) державне мито;

7) митні платежі;

8) збори та інші неподаткові доходи;

9) доходи від приватизації;

10) доходи від громадян тощо.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюд­жетної системи всі вони поділяються на закріп­лені і регулюючі.

Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бю­джетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі).

Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи./1,c.53/.

3. За методом залучення коштів:

1) податкові надходження:

а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

б) збори за використання природних ресурсів;

в) внутрішні податки на товари та послуги;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовніш­ні операції;

д) інші податки;

2) неподаткові надходження:

а) доходи від власності і підприємницької діяль­ності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санк­цій;

г) інші неподаткові надходження;

3) державні цільові Фонди:

а) збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'яз­кового державного страхування України на ви­падок безробіття;

б) платежі до Фонду соціального захисту інвалі­дів;

в) збір за забруднення навколишнього природ­ного середовища;

г) надходження відрахувань та збори на будів­ництво, реконструкцію, ремонт і утримання ав­томобільних доріг загального користування;

д) інші фонди;

4) доходи від операцій з капіталом:

Ця група доходів охоплює:

> надходження від продажу основного капіта­лу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгос­подарне майно, скарби, дорогоцінні метали і ка­міння);

> надходження від продажу з державних за­ пасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, над­ звичайні і стратегічні запаси);

> надходження від продажу землі і нематері­альних активів;

> податки на фінансові операції та операції з капіталом;

5) офіційні трансферти:

Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших орга­нів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні плате­жі), надходження.

Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в класифікації дохо­дів1 і видатків Державного бюджету, тому потріб­но постійно слідкувати за цим.

4. За умовами формування державні доходи можуть бути:

1) безповоротні - це власні доходи держави і доходи, які надходять від інших суб'єктів бюд­жетних відносин;

2) поворотні - це державні позики, за користу­вання якими треба платити і вони повинні бути повернені у визначені строки.

5. За рівнем централізації державні доходи діляться на:

1) централізовані - які концентруються в Дер­жавному бюджеті та інших цільових фондах гро­шових коштів держави;

2) децентралізовані ─ які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток, амортиза­ційні відрахування).

3.Бюджетний дефіцит та державний борг: суть причини та шляхи вирішення.

3.1. Державний борг.Класифікація державного боргу. Методи управління державним боргом.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегу­льовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення держав­ного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місце­вого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (Ав­тономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка скла­дається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань дер­жави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено та­кож граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бю­джетний період відповідно до Закону про Державний бюджет Украї­ни на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобо­в'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запози­ченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповід­ного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини по­зичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запози­чення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установ­люється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначе­них Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифі­кація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі бор­гові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за ти­пом боргового зобов'язання.

Існує кілька методів управління державним боргом.

1. Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслі­док зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня обліко­вої ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

2. Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випуще­ною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

3. Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом.

4. Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

5. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати забор­гованості. При цьому у даний період виплата доходів не прово­диться.

6. Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх зобов'язань.

Класифікація державного боргу.

◙за типом кредитора:

ВНУТРІШНІЙ БОРГ

1. Заборгованість перед юридичними особами

2. Заборгованість перед банківськими установами:

а)перед НБУ, у тому числі:

· за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року (минулих років);

· за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;

· сільськогосподарських підприємств за позиками, відне­сеними на державний борг;

· інша заборгованість перед НБУ;

б)заборгованість перед іншими банками.

3.Заборгованість перед іншими органами управління.

4.Заборгованість, не віднесена до інших категорій.

ЗОВНІШНІЙ БОРГ

1. Заборгованість за позиками міжнародних організацій.

2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними держа­ вами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду.

3. Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками.

4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

◙за типом боргового зобов`язання:

ВНУТРІШНІЙ БОРГ

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

5. Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

6. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

ЗОВНІШНІЙ БОРГ

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Сума державного боргу обов'язково зазначається в Законі про Державний бюджет України на поточний рік. Так, у Законі "Про Державний бюджет України на 2001 р." передбачено, що гранич­ний розмір внутрішнього боргу України на 1 січня 2002 р. має стано­вити 14 050 807,7 тис. грн. та в сумі 1 317 121,1 тис. дол. СДІА, а граничний розмір державного зовнішнього боргу на 1 січня 2002 р. — 10 845 577,9 тис. дол. США.

Починаючи з лютого 2001 р. звітність за державним боргом скла­дається Міністерством фінансів згідно з новим порядком обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним (наказ Міністерства фінансів № 42 від 22 січня 2001 р.). Метою його запровадження є насамперед досягнення прозорості механізму уточнення та викорис­тання державного боргу, а також приведення обліку державного бор­гу у відповідність до світових стандартів. Новий порядок обліку Міністерством фінансів державного боргу та операцій, що з ним пов'язані, визначає термін "державний борг" як суму прямих дер­жавних зобов'язань держави. Основною відмінністю обліку держав­ного боргу є те, що в його складі не враховується обсяг зобов'язань, гарантованих державою, до моменту настання гарантійного випад­ку. Такі зобов'язання є умовними й обліковуються окремо./11, c.406/

3.2. Бюджетний дефіцит.

а) Бюджетний дефіцит як категорія.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищен­ням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану еко­номічних відносин, які виникають між учасниками суспільного ви­робництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх на­явну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з офор­мленням націй і народностей у державу і запровадженням грошо­вих відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний де­фіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін.

Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

б)види бюджетного дефіциту.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефі­циту бюджету.

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у захід­них країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюдже­ту центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а та­кож із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. «дефіцит феде­рального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не по­в'язані з інфляцією.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними дохо­дами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподатку­вання і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли еконо­мічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищуєть­ся понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на ви­падок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поді­ляється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відпо­відний рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в ре­зультаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюд­жетного дефіциту.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим./1, c.63/.

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимуше­ного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний дефіцит бюджету є результатом цик­лічного падіння виробництва (скорочення націо­нального доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочують­ся податкові надходження через зменшення ста­вок оподаткування при прогресивній системі опо­даткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслі­док дискреційної фіскальної політики, яка перед­бачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямова­но знижує ставки оподаткування і збільшує

державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надли­шок./1, c.64/

За напрямом дефіцитного фінансування роз­різняють активний і пасивний бюджетні дефі­цити.

Активний бюджетний дефіцит характеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризує­ться спрямуванням коштів на покриття поточ­них видатків (соціальні трансферти, виплата зар­плати у бюджетній сфері та інші).

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

> позики держави (неінфляційний шлях по­криття бюджетного дефіциту);

> грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

> наявності тимчасово вільних коштів у кре­диторів;

> довіри кредиторів до держави;

> заінтересованості кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повер­нення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовувати­ся лише за умов жорсткого контролю за викори­станням грошей. Вона виправдана в разі спряму­вання коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Вико­ристання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призво­дить до прискорення інфляції.

У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запо­зичення.

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги./1, c.65/.

в)причини дефіциту Державного бюджету в Україні:

◘ надмірний розмір державного сектору;

◘ домінуюча політика державного патерманізму;

◘ неефективна структура народного господарства;

◘ непослідовність реформ фінансової системи;

◘ падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

◘ зменшення приросту національного доходу;

◘ надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій які надає держава певним галузям(енергетика вугільна промисловість та інші);

◘ непослідовна фінансова політика;

◘ інфляція;

◘ зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місце­вих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автоном­ної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуван­ням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашен­ня основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення;

•

внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самовря­ дування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передба­чених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відпо­відно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу переви­щать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місце­вих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бю­джетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається./11, c.409/.

г)шляхи вирішення бюджетного дефіциту.

Пропонуються таке нетрадиційне розв’язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення таких питань:

1.Для покриття бюджетногодефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування ін­ших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто за­бувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від при­буткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до змен­шення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації./12, c.86/.

2. Другий важливий момент — високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно (як це робилося досі) протягом року приймати зако­нопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджува­ти раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тис­ку і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2004 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

У 2004 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і тре­ба (щоб потім знову не перерозподіляти доходів) не разом із бюджетом прийма­ти ці податкові закони — вони мають бути прийняті до бюджету.

3.Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для до­сягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

4.Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

5.Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціаіьно-економічному розвитку держави.

6.Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування і його невід­повідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки. Треба підвищува­ти роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян. ./12, c.86/.

7.Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових ви­робів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. На­самперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків до бюджету —пря­мих і непрямих.

8.В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладен­ня капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагаль­ною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного гос­подарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через викорис­тання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної ді­яльності українських науковців. ./12, c.86/.

9.Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості держав­ними цінними паперами.

10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбач що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов; виробників1; Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахуй за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії./12, c.87/.

Подальшу розвідку в цьому напрямку, на мою думку, слід проводити, враховуючи зв'язок бюджетної політики з бюджетним і податковим реформуванням; взаємозв'язок бюджетів різних рівнів; зіставляючи можливості платників податків із витратами держави.

Ми понад 10 років ідемо до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет — спрямовуватися зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта наскільки низький рівень безробіття в державі. ./12, c.87/.

Бюджет — це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджеті системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в краї а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної і залежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економ них відносинах. ./12, c.87/.

4.Проблеми формування Державного бюджету України на сучасному етапі.

Ринкова економіка знаходиться під постій­ним суспільним, демократичним контролем державних інститутів. В умовах розвитку демократії громадяни як виборці мають можливість впливати на зміст фінансових операцій та загальний стан державних фінансів. Через представницькі структури демократичним способом вирішується питання про вибір пропорцій розподілу фінансових ре­сурсів між приватних! і державним секторами, про складові і баланс бюджету, про структуру державних видатків і суспільних благ тощо. Становлення демократії в Україні як одного з суспільно-економічних факторів розвитку має стати важливим критерієм оцінки фінансово-господарської діяльності держави на суспільну зрілість і, відповідно, напрямів реструктуризації доходів, пріоритетів їхнього розподілу і використання з метою ефективного виконання конституційних зобо­в'язань у процесі здійснення суспільних благ.

Дослідження проблеми сус­пільного вибору в контексті прийняття бюджетних рішень вимагає но­вих підходів та поглядів на вирішення питання підвищення ефектив­ності формування доходів та здійснення видатків бюджету. Правові норми бюджетного процесу та системи оподаткування, проблеми ба­лансування державних доходів і видатків, досягнення балансу попиту і пропозиції на суспільні блага, механізми узгодження бюджетної та по­даткової політики - це ті важливі питання в розвитку бюджетних від­носин, які повинні розглядатись і вирішуватись у контексті вдоскона­лення демократичних процедур прийняття рішень. За цих умов у гро­мадянському суспільстві парламент все більше стає суспільним фору­мом різних політичних груп, де їхні інтереси узгоджуються й трансформуються в державну волю. Тому в процесі прийняття рішень законодавство опиняється під тиском різних суспільних сил і політичних партій, а бюджетні рішення не відображають суспільні потреби і мають відтінок політичних компромісів./10, c.17/.

У демократичному громадянському суспільстві споживання сус­пільних благ виключає міжперсональне суперництво між споживачами і допускає безоплатне користування благами. Забезпечення суспільни­ми благами у ринковій демократії вільної торгівлі уподібнюють блага­ми за цінами, рівень яких встановлюється з суспільної згоди за демо­кратично-представницькою процедурою. Віхою у розвитку вчення про бюджетну політику стала монографія Дж. Б'юкенена «Державні фінан­си в демократичному процесі (Фіскальні інститути та індивідуальний вибір)», яка була опублікована в 1967 році. В конкретній боротьбі за го­лоси виборців, — як це довів Дж. Б'юкенен, - політики виборюють вла­ду як право приймати рішення.

Дж. Б'юкенен акцентував увагу на особливому значенні теорії сус­пільного вибору як «основного інструменту вибору рішень» у бюджет­ній політиці держави. Сучасне розуміння бюджетної політики у фінан­сово-економічній частині спирається на ідею суспільного блага, а у по­літичній частині - на здійснення суспільного вибору. Теорія суспільно­го вибору висвітлюється крізь призму конкуренції серед політиків за голоси виборців і зумовлює посилення державного втручання в еконо­міку, розподіл ВВП, формування і перерозподіл бюджетних коштів. Доходи та бюджетні видатки трактуються з точки зору акту обміну по­даткових платежів на державні послуги, здійснюваного між державою, з одного боку, і одержувачами благ — виборцями (платниками подат­ків) — з іншого. Теорію суспільного вибору можна розглядати як засто­сування концепції суспільною договору до сфери державних фінансів. Тому не випадковими є спроби пояснювати бюджетні відносини саме з договірних позицій. ./10, c.18/.

Бюджетна сфера поєднує фінансові та політичні процеси, що постійно підтверджує практика розвитку парла­ментаризму усіх країн світу шодо вибору бюджетних пріоритетів у бо­ротьбі політичних сил за інтереси при прийнятті рішень. Реальний процес прийняття бюджетних рішень і здійснення суспільного вибору базується на голосуванні у парламенті за правилом більшості, оскільки цей спосіб, реалізуючи взаємні вигоди шляхом досягнення публічних компромісів, обходиться суспільству дешевше, ніж забезпечення кон­сенсусу між усіма політичними силами з кожного окремого питання.

Прийняття ефективного, реального і збалансованого бюджету че­рез політичні процедури парламентських дебатів є досить складний процес. Він спричиняється можливостями блокування тих чи інших рі­шень лобістськими силами та/або надмірними трансакційними витра­тами (зусиль, часу, матеріальних, фінансових і трудових ресурсів). За цих умов формування бюджетної політики має відбуватися в контексті узгодженості таких економічних категорій, як «податки» і «суспільне благо» в діалектичному поєднанні з доходами і видатками бюджету в процесі забезпечення виконання конституційних зобов'язань.

Існують різні підходи до оцінки результативності бюджетної фор­ми організації надання суспільних благ, що постійно дискутується і ви­магає вивчення усіх суспільно-економічних факторів впливу на форму­вання бюджетної політики. Громадянське суспільство має відігравати головну роль як у нагляді за державними видатками у діяльності уряду, так і в політиці щодо формування доходів бюджету, ефективності їх­нього розподілу, використання та відтворення. За цих умов необхідно розробити в Україні нові демократичні підходи, які б забезпечували проведення дієвого обговорення урядом з громадянським суспільством рішень прогресивності бюджетної політики, стратегії держави щодо доходів, їхньої ефективності в процесі розподілу, витрачання та відтво­рення, а також механізми необхідного зворотного зв'язку для оцінки результатів діяльності держави сьогодні і на перспективу в процесі на­дання суспільних благ і послуг населенню. ./10, c.19/.

Відсутність дієвих правових форм і методів регулювання суспіль­ного вибору та ефективного менеджменту при прийнятті прозорих, об­ґрунтованих бюджетних рішень негативно впливає на досягнення фі­нансової стабільності і управління потоками державних коштів. Украї­на в питанні застосування бюджетних технологій, на нашу думку, зна­ходиться на досить низькому рівні порівняно із діючими європейськи­ми стандартам управління публічними фінансовими ресурсами. У формуванні та реалізації фінансової політики України відсутній дієвий бюджетний менеджмент та існує проблема кадрового забезпечення прийняття професійних рішень на усіх етапах організації бюджетного процесу. Тому і невипадковим є те, що в останні роки при підготовці проекту державного бюджету та прийняття Закону України «Про Дер­жавний бюджету України на відповідний рік» бюджетні рішення підля­гали досить частим змінам, переосмисленню. Вони мали, як правило, політичний характер, що не сприяло підвищенню ефективності в уп­равлінні потоками бюджетних коштів. Бюджетний процес знаходився під впливом різних політичних сил, а Державний бюджет України як головний фінансовий план став віддзеркаленням відповідних поглядів та інтересів, недосконалого менеджменту та відсутності ефективних технологій у прийнятті рішень. ./10, c.19/.

На практиці формування та прийняття Державного бюджету Ук­раїни в умовах незрілості громадянського суспільства відбувається в досить специфічних політико-правовпх умовах. Державний бюджет України все більше стає основним предметом розгляду та переговорів уряду з політичними групами в парламенті і результатом політичних домовленостей. Про це свідчить практика прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік». Скасування Верховною Радою України раніше прийнятого рішення про державний бюджет у другому читанні на вимогу сформованого уряду здійснено самим же парламентом. Таким чином, попередній суспільний вибір у прийнятті бюджетних рішень було скасовано і обрано нові орієнтири в політиці доходів та видатків бюджету.

Наводить на роздуми і спонукає до окремих висновків наступне. В розвинених країнах парламент слідкує за тим, щоб уряд не завищував доходи, а відповідно й видатки у прагненні більше витрачати коштів. Уряд України, який відповідає за складання й виконання бюджету, пе­реконливо інформує Верховну Раду України про реальність планових показників надходжень з метою недопущення завищення доходної та видаткової частин бюджету та запобігання прийняттю популістських рішень. Схвалення бюджетних висновків і прийняття проекту держав­ного бюджету на 2004 р. достроково є свідченням підтримки парла­ментською більшістю позиції уряду у прийнятті рішень і процедури го­лосування з метою забезпечення досягнення суспільного вибору. Узгодженість позиції уряду і парламентської більшості на відповідному етапі суспільно-економічного розвитку нашої держави підтвердило прийняття позитивного рішення про звіт Кабінету Міністрів України щодо виконання Державного бюджету України за 2003 рік. ./10, c.20/.

З метою упередження негативних наслідків у бюджетній політиці на кожній зі стадій бюджетного процесу, за підсумками проходження Державного бюджету України на відповідний рік, мають бути оцінені досягнуті результати прийнятих рішень відповідно до поставленої мети і визначених завдань на наступний бюджетний рік. При здійсненні сус­пільного вибору в бюджетному процесі необхідно дотримуватись таких принципів:

- досягнення рівноваги та спадкоємності у бюджетній політиці;

- забезпечення балансу попиту і пропозиції на публічні фінансові ресурси ;

- демократичності, прозорості і привабливості прийнятих рішень;

- дотримання законності і фінансової культури, відповідальності і поваги до закону при прийнятті бюджетних рішень. ./10, c.20/.

У період розвитку демократії і вдосконалення бюджетних рішень головним критерієм у здійсненні суспільного вибору, на нашу думку, має стати принцип рівноваги. Принцип рівноваги, роль якого у розвитку бюджетної політики Української держави недооцінюється, є стрижнем у суспільному виборі, навколо якого мають формуватись уп­равлінські рішення та відбуватись затвердження Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». Рівновага у бюджет­ній політиці і в бюджетному процесі, зокрема для бюджету, означає перш за все баланс потреби і фінансової можливості держави та зба­лансування дохідної і видаткової частин бюджету. Принцип рівноваги у прийнятті бюджетних рішень, крім того, полягає у дотриманні і за­безпеченні:

- балансу бюджетної та податкової політики у мобілізації податків та здійсненні державних видатків;

- мінімізації суб'єктивізму і досягнення реального балансування бюджету в досягненні суспільного вибору;

- рівних можливостей в одержанні суспільних благ і послуг;

- ефективності формування і використання бюджетних коштів, їх­ньої результативності в процесі відтворення суспільного продукту і ВВП. ./10, c.21/.

Фінансові можливості і відповідні ресурси в організації бюджетно­го процесу, на нашу думку, мають бути домінантою у бюджетній політи­ці щодо державних видатків і бути основою для визначення обсягу з на­дання суспільних благ. З цих позицій важливо зберегти рівновагу по­треби і можливості держави в процесі розгляду та затвердження проек­ту Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», а особливо в процесі його виконання.

Суспільний вибір, зроблений Кабінетом Міністрів України, не завжди може бути підтверджений парламентською більшістю у визна­ченні пріоритетів бюджетної політики та формуванні доходів бюджету на відповідний рік. Уряд зобовязаний подати проект Державного бюджету України на наступний рік, показники якого мають бути реальни­ми, а дохідна і видаткова частини бюджету збалансованими. Від того на скільки вдало уряд здійснить вибір пріоритетів у розподілі доходів на здійснення видатків за умов недостатнього їхнього обсягу, значною мірою залежатиме вибір у прийнятті рішень при затвердженні проекту закону. Зрозуміло, якщо парламентська більшість сформувала уряд, то в цьому випадку логічно виконувати ті зобов'язання, які були покладе­ні в основу програми діяльності Кабінету Міністрів України, затверд­женої парламентом, і певних політичних домовленостей у процесі її формування.

Положення основних напрямів бюджетної політики, які були схва­лені парламентом, на сьогодні ще не стали однозначними у прийнятті рішень урядом у процесі підготовки і складання проекту Державного бюджету України на наступний рік. Це викликано, перш за все, тим, що основні напрями бюджетної політики, схвалені постановою Верховної Ради України, не є обов'язковими для виконання. Аналіз стану врахування положень постанови Верховної Ради України від 04.07.2002 р. «Про основні напрями бюджетної політики на 2003 рік» показує, що у поданому проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 р.» до Верховної Ради України із 42 пропозицій і доручень було повністю враховано 13, або 31% усіх пропозицій та дору­чень, частково — 7. Понад 60% усіх пропозицій і доручень не були вра­ховані в поданому проекті Державного бюджету України на 2003 рік. Не випадково досить складно і з порушенням термінів відбулось прий­няття Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». ./10, c.22/.

На 2004 р. вперше за останні роки Кабінет Міністрів України до­строково (10 вересня 2003 р.) подав на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік». При цьому, при підготовці проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» пропозиції і доручення Верховної Ради України до основних напрямів бюджетної політики України на 2004 рік, затверджені постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 №987, не були враховані повністю. При підготовці проекту Закону Ук­раїни «Про Державний бюджет України на 2005 рік» із 114 пропозицій та доручень Верховної Ради України було враховано 64, відповідно 29 враховано частково і 21 не враховано.

Публічне засвідчення факту врахування положень вищезазначених нормативно-правових актів у проекті закону дає можливість парламен­ту визначитись у прийнятті рішень. Тому основне завдання уряду на стадії подання і представлення проекту закону переконливо підтверди­ти, обгрунтувати зроблений вибір та засвідчити парламентську біль­шість ті/або більшість народних депутатів — членів усіх фракцій у реальності показників державного бюджету у доцільності проведеного розподілу коштів на здійснення видатків відповідно до визначених пріоритетів бюджетної політики на наступний рік. На цій відповідаль­ній стадії в процесі підготовки основної думки - позиції парламенту щодо прийняття рішення і визначення суспільного вибору відбува­ється випробування політичних сил на зрілість і розуміння наслідків прийняття (неприйняття) проекту закону до розгляду Верховною ра­дою України.

У разі прийняття позитивного рішення щодо проекту закону в пар­ламенті суб'єкти законодавчої ініціативи подають пропозиції щодо змісту та реальності показників бюджету, які опрацьовує Комітет Вер­ховної Ради України з питань бюджету на предмет їхньої ґрунтовності, доцільності, ефективності та готує висновки до них. Як засвідчує прак­тика, більшість поданих пропозицій до проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» стосується збільшення коштів на здійснення тих чи інших видатків. Так, із 1240 пропозицій до проек­ту Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» понад 1100 пропозицій (90%) передбачали збільшення видатків за окремими програмами розпорядників коштів. Загальна сума усіх пропозицій до цього проекту закону складала 9,6 млрд. грн., або 19,4% до затвердже­них видатків Державного бюджету України на 2002 рік.

При розгляді пропозицій до проекту Закону України «Про Держав­ний бюджет України на 2003 рік» надійшло майже 1480 пропозицій, з яких 1310 пов'язані зі збільшенням видатків на суму 12,5 млрд. грн., що складає 24% до затверджених видатків державного бюджету. При підго­товці проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» до розгляду надійшло понад 3,5 тисячі пропозицій щодо уточ­нення та внесення змін до нього, тобто це майже втричі більше, ніж у попередні (2002-2003) роки. Загальна сума пропозицій щодо збіль­шення обсягу конкретних видатків складала понад 18 млрд. грн., або 28% загального обсягу видатків Державного бюджету України на відпо­відний рік. Таким чином, пропозиції щодо збільшення видатків мають тенденцію до зростання. Порівняно з 2002 р. їхній обсяг майже по­двоївся. Варто зауважити, що урядом при доопрацюванні законопроек­ту до другого читання було враховано зазначених пропозицій на суму 4,3 млрд. грн., або 23,9% від загального обсягу пропозицій зі збільшен­ня видатків. ./10, c.23/.

На стадії подання, розгляду і прийняття рішень по кожній пропо­зиції до проекту закону починає діяти принцип спільної відповідаль­ності комітету, фракції (групи) і Верховної Ради України в цілому. Кабі­нет Міністрів України та безпосередньо Міністерство фінансів України мають визнати правильність і доцільність пропозицій, або не підтримати їх, якщо вони суперечать законодавству України. За цих умов відбу­ваються пошук різних рішень щодо збереження балансу бюджету, рів­новаги фінансової можливості держави із потребою у здійсненні видат­ків з бюджету, недопущення необгрунтованого завищення дохідної частини бюджету з метою задоволення інтересів окремих політичних партій (груп) і збереження реального фінансування видатків з надання суспільних благ за рахунок державних фінансових ресурсів.

Успіх у бюджетній політиці зростатиме, якщо зроблений суспільний вибір у прийнятті рішень Кабінетом Міністрів України буде підтримано парламентом, а законодавчі пропозиції Верховної Ради Ук­раїни стануть ефективними важелями розвитку бюджетного процесу і зміцнення складових суспільних благ та будуть виконані урядом. Прийняття єдиного і спільного рішення законодавчим і виконавчим органам влади у вирішенні тієї чи іншої суспільної проблеми — гарантія фінансової стабільності на перспективу. Невиконання та/або прийнят­тя неефективного і невиправданого рішення у здійсненні суспільного вибору має передбачати солідарну відповідальність.

Досить широкого поширення набуває практика збалансування по­треби у додатковому здійсненні видатків відповідно до наданих пропо­зицій народних депутатів шляхом внесення змін до діючого податко­вого законодавства в частині ліквідації окремих пільг, розширення бази оподаткування. Такі зміни мали місце при формуванні Державного бюджету України практично кожного року.

Суспільний вибір, зроблений парламентом у напрямку збільшення доходів бюджету за рахунок врегулювання питань у процесі оподатку­вання і ліквідації окремих пільг та спрямування відповідного планово­го ресурсу на здійснення суспільних благ в Україні, за сучасних умов є виправданим. По-перше, це є логічним у досягненні фінансової ста­більності згідно запропонованої автором філософії її досягнення і роз­витку «зобов'язання - доходи - суспільні блага — видатки» [10]. В цьо­му контексті можемо констатувати, що доходи виступають домінантою у визначенні стратегії фінансової можливості із забезпечення виконан­ня конституційних зобов'язань. По-друге, проблема здійснення пуб­лічних видатків є похідною від конституційних зобов'язань, отже, їхнє забезпечення залежить від наявності доходів бюджету і фінансової можливості держави в цілому. ./10, c.24/.

У практиці організації бюджетного процесу досить часто відбуваю­ться зміни в законодавстві в період після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на наступний рік», що є порушенням ст. 27 Бюджетного кодексу України. Після затвердження та опубліку­вання Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» було введено в дію ряд законів України, спрямованих на розширення сфери дії пільгових режимів, що негативно вплинуло на мобілізацію доходів бюджету у відповідному році. Так, за розрахунками Державної податкової адміністрації, прийняті протягом 2002 р. закони України призвели до зростання обсягу пільг на суму понад 5,0 млрд. грн., з них реальні втрати надходжень до бюджету склали 2,1 млрд. грн. На тому ж рівні мають місце втрати надходжень до бюджету і в 2003-2004 роках. Тому, на наш погляд, з метою підвищення відповідальності органу виконавчої влади за підготовку проекту Закону України «Про Держав­ний бюджет України на наступний рік», а парламенту за його розгляд і прийняття у визначений термін було б доцільно підготовку до розгляду проекту закону у другому і третьому читаннях проводити Верховною Радою України без подання його до уряду після першого читання. Піс­ля 15 вересня, тобто з дати реєстрації законопроекту «Про Державний бюджет України», його доопрацювання та узгодження має відбуватись у парламенті за участю Кабінету Міністрів України. В цьому разі уряд і парламент будуть зацікавлені у прискореному прийнятті Закону України «Про Державний бюджет України» та реальному його виконанні в процесі мобілізації податків і здійсненні видатків.

Про нестабільність законодавства і його вплив на бюджетний про­цес свідчить наступне. Після підписання Закону України «Про Держав­ний бюджет України на 2003 рік» лише в І півріччі 2003 р. було прийня­то 5 законів щодо внесення змін до державного бюджету на 2003 р., а до кінця року 14 разів вносились зміни до відповідного закону. Разом з цим, у 2004 р. у І півріччі суб'єктами законодавчої ініціативи було пода­но понад 100 законопроектів щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на відповідний рік». Такі пропозиції вперше були зареєстровані ще у грудні 2003 р., тобто одразу після підписання закону Президентом України. Це підтверджує: по-перше, необхідність вдосконалення процедури, правил проходження та прийняття бюджет­них рішень, чіткого розподілу повноважень Уряду і парламенту у бюд­жетному процесі; по-друге, наявність невирішених ряду важливих со­ціальних та економічних питань при прийнятті закону; по-третє, існу­вання в рік виборів політичного відтінку і впливу його на бюджет та уп­равління потоками бюджетних коштів. Це досить чітко проявляється і в 2005 році. За січень-лютий 2005 р. зареєстровано 18 законопроектів щодо внесення змін до Державного бюджету України. Бюджет стає особливим предметом балансування окремих позицій політичних сил у період парламентських та/або президентських виборів. Дефіцит бюд­жету в 2005 р. уже складає, за різними оцінками, 20-30 млрд. грн. Лише 8 лютого 2005 р. парламентом прийнято ряд рішень, які вимагають зна­ходження доходів бюджету на суму понад 4 млрд. грн. ./10, c.25/.

Наявність суб'єктивних факторів впливу в процесі управління по­токами державних фінансових ресурсів на практиці проявляється шля­хом застосування різних форм і методів у реалізації державної політи­ки, організації та здійсненні державного регулювання суспільно-еко­номічних процесів. Здійснення суспільного вибору можна назвати та­кож суб'єктивним підходом, однак він є виправданим за умови його прозорості, реального прогнозування ситуації в досягненні позитив­них результатів в інтересах усіх та кожного. Наявність об'єктивних та суб'єктивних факторів суспільного розвитку тою чи іншою мірою при­таманна кожній країні. Тому демократичні процедури та технології у прийнятті бюджетних рішень вимагають особливої уваги і забезпечен­ня правової основи їхнього функціонування і забезпечення державного регулювання. Лобіювання окремих інтересів та відстоювання держав­них інтересів є предметом постійних дискусій та компромісів на шляху формування суспільного вибору у прийнятті рішень щодо державного бюджету.

Проблема мінімізації впливу суб'єктивного фактору на перерозпо­діл ВВП, його використання та мобілізацію коштів до державної казни залишається актуальною в усі періоди розвитку людства, особливо в процесі розгляду і затвердження Закону України «Про Державний бюд­жет України на відповідний рік». Першочерговим завданням для нашої країни у питанні забезпечення усунення суб'єктивних важелів впливу на економічний розвиток та здійснення максимально виваженого сус­пільного вибору має стати підготовка та прийняття нормативно-право­вих актів, які забезпечили б додержання і реалізацію об'єктивних зако­нів суспільного розвитку незалежно від політичної волі та діяльності органів влади. ./10, c.26/.

З метою досягнення прозорості та підвищення відповідальності пе­ред суспільним вибором у бюджетному процесі пропонується у Бюд­жетний кодекс України ввести такі поняття як «бюджетні компроміси», «відповідальність за прийняття бюджетних рішень» і «спільна (солідар­на) відповідальність». Це надасть можливість перш за все попередити прийняття незаконних рішень, а також рішень, які мають не суспіль­ний характер у використанні публічних фінансових ресурсів. Крім то­го, визначення таких понять посилить роль процедури розгляду і вибо­ру технологій прийняття рішень, забезпечить їхню прозорість та підви­щить відповідальність на всіх етапах бюджетного циклу у управлінні потоками фінансових ресурсів в процесі виконання конституційних зобов'язань України.

ВИСНОВОК

Наявність державного бюджету як економічної категорії об'єктивно зумовлена існуванням інституту держави та товар­но-грошових відносин. Державний бюджет — це централізова­ний фонд фінансових ресурсів держави, який використовуєть­ся для виконання покладених на неї функцій. Він знаходиться в розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Це так звані чисті суспільні блага, до яких в економічній науці відносять державне управління, національну оборону, за­безпечення охорони правопорядку тощо і які повністю оплачу­ються з бюджету. Ринкова система неспроможна забезпечити суспільство такими благами взагалі. Адже до них неможливо застосувати принцип винятку, притаманний приватним благам. Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, без альтернативністю у їх використанні. Кожен без винятку громадя­нин користується цими благами незалежно від свого бажання або платоспроможності.

Існують також такі суспільні блага та послуги, які можуть вироблятися і використовуватися відповідно до ринкових умов, але наслідки такого процесу з суспільно-політичної або еконо­мічної точки зору небажані.

Якщо такі блага та послуги продавалися б за цінами, що покривають витрати на їх виробництво, це виключило б з чис­ла споживачів значні верстви населення. До таких благ відно­сять так звані змішані суспільні блага або соціальні блага (пос­луги освіти, охорони здоров'я, культуру, спорт, забезпечення житлом та комунальними послугами тощо). їх постачає як при­ватний сектор, так і держава за рахунок коштів бюджету.

Важливу роль відіграє державний бюджет у забезпеченні пе­рерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціаль­ного клімату в державі, здійснення соціального захисту населен­ня, соціального забезпечення найвразливіших верств населення. Однак державний бюджет слід розглядати не лише як засіб акумулювання коштів, необхідних для фінансування державних заходів, як інструмент перерозподілу валового внутрішнього про­дукту з метою забезпечення соціальної справедливості. Бюджет є також знаряддям впливу держави на економічні, соціальні, наці­ональні, регіональні процеси, економічним важелем здійснення державної влади.

За допомогою державного бюджету держава виконує свою регуляторну функцію. В ринкових умовах державне регулюван­ня реальної економіки спрямовується насамперед на створення сприятливих умов для юридичних та фізичних осіб в інтересах суспільства в цілому, але не у власних інтересах окремих верств населення та осіб, з використанням таких потужних важелів, як податки та бюджетні витрати.

Державний бюджет є активним чинником господарських перетворень і дійовим інструментом регулювання економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів як на макро-так і на мікрорівні.

Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації і економічного зрос­тання. Надходження до державного бюджету безпосередньо за­лежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утри­мувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист заселення залежить від стану надходжень до бюджету. Форму­вання дохідної та видаткової частин державного бюджету пов'я­зане з основними макропоказниками економічного й соціаль­ного розвитку на відповідний рік.

Державний бюджет істотно впливає на економічний розви­ток окремих регіонів. Вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет.

Список використаної літератури.

1. В. Д. Базидевич, Л.О.Баластрик. Державні фінанси. Навчальний посібник/ За загальною редакцією Базилевича В. Д.—К .: Атака , 2002.—368с.

2. Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. —М. : Пролетарій , 1929

3. Боголепов М. И. Фінанси , правительство и общественные интересы — СПб.: Изд-во о н. Поповой , б. р.

4. Булгаков С. О. Єрмошенко Л. В. Цитована праця.

5. Василик О. Д. , Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник.—К.: Центр навчальної літератури, 2004.—544 c.

6. О. Д. Василик, К. В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник.— К.: Центр навчальної літератури, 2003.—608 с.

7. Василик О. Д. Державні фінанси України.— К. :Вища школа, 1997.

8. Геєць В. М. Формування дохідної частини бюджету: підсумки, проблеми, перспективи // Економіка і прогнозування.—2004.—№1. C. 9-30.

9. Нитти Ф. Основные начала финансовой науки.—M., 1904.

10. Огонь Ц. Г. Реальнісь суспільного вибору у прийнятті бюджетних рішень // Актуальні проблеми економіки.2005.—№4.– c.17-26.

11. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. Навчальний посібник.—К.: Знання-Прес, 2002. –495c. –(Вища освіта хіх століття).

12. Сова. О. Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв`язання // Фінанси України.—2004.—№5.с. 83-87.

13. Боги без обліку, що гроші без номіналу. // Урядовий кур`єр.—2000.—17 травня.

14. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.Економіка.—М.,1993.

15. Штурм Р. Цитована праця.