Організація обліку бюджетів усіх рівнів Міністерством фінансів і його органами на місцях

Головною метою Міністерства фінансів є забезпечення виконання Державного бюджету України, а фінансових органів — виконання місцевих бюджетів, що потребує чіткої інформації про виконання дохідної та видаткової частин бюджету.

Залежно від періоду виконання бюджету доходи можна поділити на планові і касові, а видатки — на фактичні та касові.

Планові доходи — доходи, які заплановані в бюджеті, нараховуються державною податковою адміністрацією і повинні по даних фінорганів надійти в дохід бюджету.

До них належать податки.

Касові доходи бюджету — доходи, які фактично надійшли на рахунки бюджету всіх рівнів. Завдяки цьому можна чітко визначитись щодо виконання доходів бюджету, тому що їх надходження обліковується по джерелах і видах надходжень. Результати виконання дохідної частини бюджету визначаються по касових доходах.

Фактичні видатки бюджету — видатки, проведеш за рахунок бюджету тим чи іншим установам, організаціям;

до них включаються і видатки, які проведені, але не оплачені через відсутність коштів, і які обліковуються по місцю проведенню витрат. Здебільшого це бюджетні установи, які і направляють звіти про фактичні витрати фінансовим органам. Фінансові органи узагальнюють одержані звіти про виконання кошторисів видатків по кожному органові й установі і готують відповідні пропозиції.

Касові видатки бюджету — кошти, перераховані Державним Казначейством, або фінансовими органами та видані готівкою міністерствам, відомствам, установам.

Їх облік дає змогу контролювати загальний стан виконання бюджету, а порівняння з фактичними видатками показує хід виконання бюджету по видатках.

Облік операцій по виконанню доходів бюджету веде державна податкова адміністрація по джерелах надходження та ланках бюджетної системи. Він ведеться відповідно до чинного законодавства. Державна адміністрація веде облік не тільки доходів, а разом з фінансовими органами контролює установи банків по своєчасному зарахуванню податків, зборів та інших платежів на рахунки відповідних бюджетів і своєчасне виконання ними доручень по перерахування коштів розпорядникам: міністерствам, відомствам, установам та організаціям.

У Державному Казначействі, Міністерстві фінансів і в його органах та державній податковій адміністрації облік виконання бюджетів покладено на бухгалтерії.

Бухгалтерський облік базується на чіткій системі строгої документації: кожна операція провадиться на основі відповідного документу, при відсутності документів операції не провадяться. Такими документами можуть бути платіжні доручення про перерахування коштів, розпорядження про стягнення коштів або чек на отримання готівки та ін.

У фінансових органах по виконанню бюджету документами бухгалтерського обліку є розпис видатків на відкриття кредитів, повідомлення про зміни відкритих кредитів та доручення про закриття кредитів, платіжні доручення про перерахування коштів бюджетним установам тощо.

Для узагальнення даних бухгалтерського обліку і визначення стану виконання бюджету фінансові органи на основі одержаних місячних, квартальних, піврічних, річних звітів розпорядників кредитів та даних податкових адміністрацій і інших фінорганів складають звіти про виконання бюджету: місячні, квартальні, піврічні, річні.

Фінансування видатків із бюджету провадиться по річному з щоквартальною розбивкою розпису бюджету по доходах та видатках у рамках бюджетних призначень в міру виконання кошторисів видатків.

Суми коштів, затверджені в бюджеті по окремих заходах, — це бюджетні асигнування або, як їх ще називають, бюджетні кредити. Вони визначають граничну суму коштів, яка може бути використана на проведення заходів, передбачених бюджетом чи кошторисом видатків.

Керівники установ і організацій, що фінансуються з бюджету і отримують кошти для використанням за цільовим призначенням, є розпорядниками кредитів або коштів бюджету. Вони поділяються на розпорядників коштів Державного бюджету (міністерства, відомства та інші організації, що фінансуються з цього бюджету) та місцевих бюджетів (обласного, міського, районного).

Потрібно виділяти розпорядників коштів за підпорядкуванням. Наприклад, начальник управління охорони здоров'я буде головним розпорядником кредитів, а головні лікарі лікарень чи інших установ будуть розпорядниками кредитів.

Поділ розпорядників кредитів на головних розпорядників і розпорядників залежить від структури управління галузями чи соціально-культурними установами.

Головні розпорядники кредитів розглядають і затверджують кошториси видатків підвідомчих установ на їх основі складають зведений кошторис видатків цілому по міністерству, відомству, управлінню й надають його відповідно Міністерству фінансів або фінансовим органам залежно від того, з якого бюджету фінансуються видатки. Одержані кошти згідно з кошторисом розподіляють між підвідомчими установами. Вони ж несуть повну відповідальність за цільове використання коштів та витрати за призначенням.

Одержані від головних розпорядників кошти нижчестоящі розпорядники кредитів використовують в межах кошторису, який ввійшов у зведений кошторис на утримання своєї установи і для передачі повідомлення установам, якщо вони є, та на інші заходи, передбачені кошторисом, і несуть повну відповідальність перед головними розпорядниками кредитів за їх використання.

У процесі складання та затвердження бюджетів враховується економічний стан розвитку тієї чи іншої області, району і наявний дефіцит бюджету. Однак кожний бюджет повинен мати кошти, необхідні для фінансування запланованих заходів у межах доходів і видатків, доведених в контрольних показниках вищестоячим бюджетом (Державний бюджет щодо бюджету Автономної Республіки Крим та областей, а вони — до міських та районних бюджетів). Це породжує взаємні відносини вище- і нижчестоячих бюджетів та взаємні розрахунки, які ґрунтуються на одержанні дотацій або субвенцій. Дотації або субвенції визначаються у Державному бюджеті для місцевих бюджетів у твердих сумах.

Розрахунки між бюджетами відображаються на рахунках обліку доходів та видатків бюджету, якщо Державний бюджет передав до обласного бюджету дотацію, то останній заносить її на рахунок доходів, а Державний бюджет — у видатки.

При виникненні взаємних розрахунків у процесі виконання бюджету, наприклад при передачі фінансування видатків по утриманню окремих вищих навчальних закладів із державного до обласного бюджету, вищестоячий орган, в даному разі Мінфін, визначає суми коштів на утримання і строки платежів. Строки платежів встановлюються поквартально із врахуванням того, що всі розрахунки по бюджетах повинні бути закінчені до кінця року і бути рівномірними. Як правило, передача фінансування установ чи заходів з вищестоячого бюджету до нижчестоячого дуже рідкісна.

Взаємні розрахунки між бюджетами можуть виникати при зміні законодавства про оподаткування та введенні окремих податків впродовж бюджетного року, що змінює доходи тих чи інших бюджетів, а це змінює і взаємовідносини між ними й потребує проведення взаємних розрахунків. Цю функцію виконує вищестоячий бюджет, який вираховує збільшення доходів щодо затверджених у бюджеті і різницю забирає до свого бюджету або змінює норматив відрахувань від податку, зменшуючи його і збільшуючи відрахування у свій бюджет.

Стан взаємних розрахунків міх бюджетами відображають у звіті про виконання бюджету, де отримані кошти показують в доходах, а передані — у видатках.

Інформаційні процеси в економіці потребують заходів по забезпеченню виконання видатків бюджету при надходженні доходів у менших розмірах щодо затверджених, так звані випадаючі доходи. Різниця між видатками і доходами поповнюється за рахунок дотацій, субвенцій, а при тимчасових касових розривах — позик.

Позики, які в усіх випадках одержують у вищестоячих фінансових органах, називаються бюджетними.

Бюджетні позики надаються нижчим бюджетам за рішенням або розпорядженням відповідних органів державного управління, якими надаються права фінансовим органам на виділення позики. При відсутності коштів у вищому фінансовому органі останній звертається за видачею позики до ще вищого органу. Наприклад, районний фінансовий орган звертається за одержанням позики для забезпечення виплати заробітної плати до обласного фінансового управління, яке також не має вільних бюджетних коштів. Тоді фінансове управління з обласною держадміністрацією виходить на Кабінет Міністрів та Міністерство фінансів з проханням надати бюджетну позичку області. Як правило, звернення до державних органів управління провадиться тоді, коли у фінансове управління звертаються декілька фінорганів за одержанням позик. При цьому перевіряються всі розрахунки щодо додержання необхідних умов та обгрунтованість розмірів позички.

Бюджетні позички надаються у межах бюджетного року і повинні бути погашені до кінця бюджетного року.

Таким чином бюджетна позичка, видається на короткий термін і підлягає обов'язковому поверненню.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.