Фінансове прогнозування і планування

Управління народним господарством неможливе без прогнозування і планування. Так, при розробці економічних програм або бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації. Це потребує вирішення низки питань:

визначення основних вартісних показників для заданого об'єкта управління;

визначення обґрунтованих вимог до тривалості та періодичності прогнозів, а також до точності результатів;

обґрунтування вимог і визначення обмежень на інформаційну базу;

створення математичних методів прогнозування;

обробки одержаної інформації;

реалізації отриманої інформації.

Прогнозування має спиратися в основному лише на найзагальніші властивості прогнозованих показників і допускати проведення розрахунків щодо будь-якого моменту часу й будь-якого заданого періоду. На жаль, зміни в податковій політиці держави і зростання цін не дозволяють прогнозувати доходи місцевих бюджетів не тільки на перспективу, а й на найближчі рік або два.

Лише за стабілізації економіки і фінансів можливе широке використання прогнозування при визначенні доходів та видатків як місцевих, так і державного бюджету.

Проте досягти збалансованості бюджету — це не означає повністю збалансувати всі грошові ресурси чи найбільш ефективно їх використати у фінансовому обігу.

Для збалансування бюджету сьогодні потрібно поєднати державне управління і регулювання фінансів.

Отже, мета фінансового прогнозування — це, перш за все, оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, а в кінцевому підсумку — підвищення ефективності виробництва.

Фінансове планування — це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави. Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування видатків бюджету і фондів спрямовується насамперед на забезпечення соціально-культурної сфери, вирішення проблеми ліквідації монополізму в виробництві товарів для народу, на розвиток малого бізнесу і ринкових структур. При цьому при плануванні використання централізованої частини фінансових ресурсів в умовах глибокої економічної кризи необхідно дотримуватися найжорсткішого режиму економії коштів і вишукувати можливості скорочення дефіциту бюджету.

Вплив фінансового планування на економіку стає максимально ефективним за умови, що таке планування забезпечує відповідність грошових і матеріальних ресурсів.

Основними завданнями фінансового планування є:

— визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподіл між виробничими й невиробничими сферами;

— зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідних для успішного виконання державних функцій;

— забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;

— стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань реалізується через:

— основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;

— кредитний і касовий план Національного банку і комерційних банків;

— баланси й звіти державних підприємств і організацій та колективних власників;

— фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів і т. п.;

— кошториси установ, які фінансуються із бюджету.

Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості і предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.

Особливого значення принцип наукової обґрунтованості набуває в період суспільних трансформацій. В цих умовах конче необхідні такі методи і засоби складання фінансових планів, а також такі системи вартісних показників, які відображають реальні процеси економічного і соціального розвитку.

Предметно-цільовий підхід передбачає конкретно-цільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об'єктів або їх капітальний ремонт і т. п.).

При плануванні використовуються спеціальні методи, серед яких: метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати провадиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін.

Головним недоліком методу коефіцієнтів є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої і невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.

Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості і відповідальності в ощадливому й ефективному використанні фінансових ресурсів. Зазначимо, що в умовах переходу до ринкової економіки цей метод має особливе значення, саме нормативний метод планування фінансових ресурсів дозволяє передбачити стратегічні потреби у фінансових ресурсах.

Проте нормативний метод планування не є панацеєю, його ефективність залежить від:

— узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;

— комплексності планування по всіх розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації й по галузях народного господарства;

— своєчасного коригування норм і нормативів (наприклад, при лібералізації цін), обґрунтованості методів їх розрахунку;

— ефективності формування й використання норм і нормативів.

Поряд з нормативним методом в умовах переходу до ринкової економіки важливе значення має балансовий метод, який допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.

Для наших умов найбільш оптимальним є поєднання нормативного і балансового методів.

Практично вся система фінансованого планування будується за балансовим методом. Кожен фінансовий план складається у вигляді балансу доходів і видатків.

Тобто пропорції визначаються через зіставлення і ув'язки потреб у фінансових ресурсах із джерелами їх формування. При цьому обов'язковою умовою є збалансування фінансових резервів.

Так, основний фінансовий план держави — Державний бюджет — має дохідну частину, або джерела формування (податки, збори й інші надходження), і видаткову частину, або направлення коштів (фінансування державних капітальних вкладень, народного господарства, соціально-культурної сфери і т. п.).

Фінансовий прогноз промислового підприємства встановлює зв'язок витрат підприємства з доходами і найважливішими виробничими показниками, а також відображає рух грошових коштів від моменту придбання матеріалів, сировини, устаткування до одержання виручки від реалізації продукції. Це потребує чіткого обґрунтування складеного балансу доходів і видатків, а також організації контролю за його виконанням, що в кінцевому підсумку має оптимізувати використання грошових коштів.

Виконання фінансових прогнозів — обов'язкова умова роботи усіх підприємств і установ. Виконання таких прогнозів значно залежить від рівня організації виробництва і управління

Незважаючи на гадану самостійність окремих фінансових планів і рухів фінансових ресурсів на різних рівнях господарювання, всі вони взаємозв'язані, бо є узагальненнями різних сторін створення, розподілу і використання частини вартості сукупного внутрішнього продукту.

Головне завдання фінансового планування полягає в забезпеченні оптимального співвідношення між централізованими і децентралізованими фондами грошових коштів.

Сучасна економіка потребує удосконалення й розвитку фінансового планування на всіх рівнях, посилення ініціативи і відповідальності усіх ланок державного фінансового апарату в складанні і виконанні фінансових планів, що суперечить висновкам окремих науковців про відмирання інституту планування. Відмова від планування неможлива також в зв'язку з необхідністю приборкання інфляції.

Розбудова фінансової системи з різними її ланками обумовлює існування спеціального державного апарату — фінансово-кредитних установ, котрі покликані запроваджувати в життя фінансово-кредитну політику держави.

Фінансову систему необхідно відрізняти від фінансових установ, які організовують фінансові відносини.

Фінансова система — це сукупність таких грошових відносин, де утворюються і використовуються грошові фонди.

Фінансові установи займаються акумуляцією грошових фондів (державна податкова адміністрація й її органи) і їх розподілом, активно впливають на процес утворення фондів — бюджетів усіх рівнів.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.