Бюджетні права України, Автономно? Республіки Крим та місцевих рад народних депутатів

Бюджетне право України затверджено в Конституції України.

Відповідно до п. 4 статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. При цьому, згідно зі статтею 92 Конституції, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України. Згідно зі статтею 95, бюджетна система України будується на засадах справедливості й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України, а звіти про доходи і видатки Державного бюджету мають бути оприлюднені.

Статтею 96 Конституції України передбачається, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Отже, бюджетний рік розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідно до статті 97, Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України, згідно зі статтею 98 Конституції України, від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Конституцією України не тільки затверджено положення щодо державного бюджету, а й визначено, згідно з п. 4 статті 138, що Автономна Республіка Крим має право розробляти, затверджувати та виконувати бюджет Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Аналогічно, згідно зі статтею 143 Конституції України, обласні і районні ради затверджують обласні та районні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету та відповідно розподіляються між територіальними громадами або спрямовуються на виконання спільних проектів. Це положення підтверджується і статтею 142 Конституції, згідно з якою держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування.

В цьому зв'язку необхідно підкреслити положення, затверджене в Конституції, про те, що виграти місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

У Конституції України, як бачимо, чітко визначено бюджетний процес.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок: складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується законом України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим затверджується її Верховною Радою, а місцеві бюджети — відповідно обласною, міською, районною, районною в місті, селищною, сільською радами (Закон України "Про бюджетну систему України" від 29 червня 1995 року).

Бюджетні права — це сукупність юридичних норм, що визначають бюджетний устрій, склад доходів і видатків бюджетів, регулюють права органів державної влади й управління по складанню, затвердженню і виконанню бюджету, а також порядок затвердження звітів про виконання бюджетів.

Загальні основи бюджетних прав України, Автономної Республіки Крим та місцевих рад народних депутатів встановлені Конституцією України. Бюджетні права регулюються Законом України "Про бюджетну систему України" та Законом України про місцеве самоврядування.

Відповідно до чинних законодавчих та нормативних документів, до відання державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів), виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

До відання Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів належать визначення основних напрямів бюджетної політики, розгляд проекту відповідного бюджету, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, контроль за виконанням бюджету, за цільовим, економним використанням бюджетних коштів через Рахункову палату, затвердження звіту про виконання бюджету.

Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної політики спеціальною постановою, яка в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік.

Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

Усі доходи та видатки бюджету класифікуються за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнюваність бюджетних даних.

Положення, закріплені в Конституції України в галузі бюджетних відносин та законодавчих і нормативних актах, свідчать, що в сучасних умовах різко зростає роль Державного бюджету в розвитку економіки та соціально-культурної сфери й правового регулювання відносин, які існують у галузі бюджетної діяльності.

Правове регулювання бюджетних відносин — це регулювання відносин, які виникають між різними гілками влади і управління при визначенні бюджетів держави, формуванні доходів і видатків та розподілі і перерозподілі коштів між різними ланками бюджетної системи, а також відносин, що виникають при проведенні бюджетного процесу.

Бюджетно-правовим регулюванням є усі форми законодавчого або нормативного впливу держави на органи управління всіх рівнів в галузі бюджету, починаючи з затвердження державного бюджету Верховною Радою України чи прийняття рішення місцевими радами про затвердження місцевих бюджетів і до правовідносин, які виникають між органами управління і бюджетними установами та службовими особами (розпорядниками кредитів).

У Законі про затвердження Державного бюджету та у рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління і бюджетних установ діяти певним чинним, а також дозволи чи заборони. Дозвіл і заборона в галузі бюджету мають категоричний характер. Наприклад, Законом про:

Державний бюджет передбачається надати тій чи іншій;

області в обласний бюджет субвенцію в сумі 1 млн. грн.;

це категорична норма, вона означає, що Мінфін України зобов'язаний виконати цей припис і передати кошти вказаному в Законі обласному бюджетові.

Держава, таким чином, визначає правила поведінки державних органів і службових осіб у процесі затвердження й цільового використання бюджетних коштів, а також у ході контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акцизний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет. В такому разі належні кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету і зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допустили порушення, притягаються до відповідальності.

Бюджетно-правова норма визначає права і обов'язки органів управління адміністративних територій та вказує обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями даних прав і обов'язків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.

За характером дії бюджетно-правові норми можна поділити на такі, що діють:

— на території України;

— на території Автономної Республіки Крим і областей;

— на території адміністративно-територіальних одиниць (міста, району, селища, села).

Регулювання бюджетної діяльності за допомогою правових норм надає економічним відносинам державний чи територіальний захист; економічні відносини набувають при цьому сили прав і обов'язків, у межах яких діють державні органи.

Можна виділити три особливості бюджетно-правових відносин:

— вони виникають і діють у бюджетній сфері діяльності, зумовлюються станом економіки і пов'язані з розподілом валового внутрішнього продукту;

— однією із сторін у них є держава чи місцеві органи влади;

— вони виникають, змінюються або припиняються тільки на основі законодавчих чи нормативних актів.

Особливістю бюджетно-правових норм є те, що вони встановлюють правила поведінки для особливого кола суб'єктів, якими є державні органи влади й управління, з одного боку, і бюджетні установи й організації та платники податків і зборів — з другого.

Кожен суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, у складанні, розгляді, затвердженні і виконанні бюджету. Першими суб'єктами виступають Верховна Рада і місцеві органи влади, вищі центральні і місцеві органи державного регулювання.

Особливе місце серед суб'єктів бюджетних правовідносин посідають Міністерство фінансів України та фінансові органи, які в бюджетних правовідносинах пов'язані як з соціально-культурними сферами, так і господарськими. Саме вони діють від імені держави та вступають в бюджетні правовідносини з усіма органами влади і управління, які планують надходження доходів, розподіляють видатки між галузями і в самих галузях.

Література:

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

2. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с.

4. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с.

7. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с.

8. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30.

9. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с.

10. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с.

11. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6.

12. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11.

13. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54.

14. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.